Головна Новини Децентралізація влади Доступ до публічної інформації Запобігання проявам корупції Безвізовий режим: запитання та відповіді

Відділ Держгеокадастру в Єланецькому районі Миколаївської області

 

Перевірка реєстрації земельних ділянок в Державному земельному кадастрі громадянами – важливий крок до запобігання рейдерства

Державна реєстрація земельних ділянок в Державному земельному кадастрі – це процедура закріплення прав власників землі та землекористувачів на земельні ділянки на основі документів, що підтверджують ці права.

Понад двадцять п’ять років в Україні вся інформація про земельні ділянки містилася в паперовому вигляді, а тому при переході до електронного кадастру виявилося досить багато помилок.

З початку 2013 року запрацював електронний державний земельний кадастр. Перевірити  наявність своїх земельних ділянок на Публічній кадастровій карті можливо в режимі он-лайн за посиланням: https://map.land.gov.ua/kadastrova-karta  крім того отримати вичерпну інформацію про неї, або ж виявити помилку чи неточності, про які одразу ж є можливість повідомити державного кадастрового реєстратора по місцю її знаходження.

На сьогодні, державні кадастрові реєстратори області здійснюють заходи щодо приведення у відповідність відомостей про земельні ділянки, які містяться у Державному земельному кадастрі, але значна частина земельних ділянок по яких видано правовстановлюючі документи, особливо ті, що видавалися до 2004 року, відсутні в Державному земельному кадастрі.

Саме тому, громадянам в першу чергу слід перевірити чи внесена до Державного земельного кадастру його земельна ділянка. Одним із найпростіших способів такої перевірки є наявність кадастрового номера земельної ділянки. За його допомогою на Публічній кадастровій карті можна простежити чи усе в порядку із ділянкою. При цьому, слід наголосити, що згідно з п. 10 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр», усі державні акти, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними, не залежно від наявності чи відсутності кадастрового номера.

Важливим та беззаперечним кроком необхідності внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки, особливо де видано державні акти до 2004 року, є те що останнім часом існує доволі багато випадків рейдерського захоплення землі, а це в першу чергу пов’язано із відсутністю відомостей про такі ділянки у Державному земельному кадастрі. 

Земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими. У разі, якщо відомості про зазначені земельні ділянки в електронному вигляді не внесені до Державного земельного кадастру і не відображені на Публічній кадастровій карті, їх державна реєстрація з присвоєнням кадастрового номера здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності). 

Внесення інших змін до відомостей Державного земельного кадастру про ці земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок з отриманням кадастрового номера. 

Якщо з 2004 по 2011 роки відомості про земельні ділянки не були внесені до Державного реєстру земель, присвоєння кадастрового номера їм здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності), як це передбачено ст.26 та 55 Закону України «Про землеустрій».

На сьогодні землі сільськогосподарського призначення зазнають неправомірних захоплень з боку рейдерів, а з найпоширеніших рейдерських тактик є незаконна зміна власника шляхом подання підроблених документів на земельні ділянки для проведення державної реєстрації прав. Це в першу чергу пов’язано із відсутністю відомостей про такі ділянки у кадастрі. Основними причинами, які уможливлять рейдерство – це законна реєстрація земельних ділянок в Державному земельному кадастрі.

До Державного земельного кадастру не перенесено значного обсягу інформації про земельні ділянки з паперових носіїв, а заявницький принцип наповнення Державного реєстру прав вимагає значного періоду часу для його формування. Тому, без допомоги громадян, органам Держгеокадастру не обійтися, адже без участі власників земельних ділянок, зареєструвати земельну ділянку державний кадастровий реєстратор не в змозі. Тому власники самі мають бути зацікавлені в наявності відомостей про земельні ділянки у Державному земельному кадастрі та в їх коректності. Адже без цього, вчинення будь-яких цивільно-правових угод із землею – не можливе.

Отже, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області рекомендує власникам земельних ділянок приватної власності, землекористувачам, органам державної влади земель державної форми власності та органам місцевого самоврядування земель комунальної власності для захисту своїх прав на землю та для оперативного користування відомостями з різних потреб звернутися з документами із землеустрою до Центрів надання адміністративних послуг по місцю знаходження земельної ділянки, для внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру.

 

 

 

 

 

^Нагору

Відділ Держгеокадастру в Єланецькому районі Миколаївської області оголошує конкурс на зайняття вакантних посад 

Найменування державного органу Місцезнаходження державного органу Посада Кате-
горія
Найменування структурного підрозділу Інформація про дату оприлюд-нення оголошення Кінцевий термін прийняття документів Основні вимоги до кандидатів Контактний телефон
Відділ Держгеокадастру в Єланецькому районі Миколаївської області Єланецький район
Смт Єланець
Головний спеціаліст  «В» Відділ Держгеокадастру в Єланецькому районі Миколаївської області     Згідно з умовами проведення конкурсу (05159) 91102

Умови проведення конкурсу

До першоджерел

 

 Відділ Держгеокадастру в Єланецькому районі Миколаївської області роз’яснює порядок створення громадських пасовищ

Передача таких видів сільськогосподарських угідь як рілля або багаторічні насадження, для сінокосіння та випасання худоби чинним законодавством не передбачені.

Відповідно до вимог статті 34 Земельного кодексу України громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння та випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища. Порядок надання земельних ділянок державної та комунальної власності у користування на без конкурентних засадах визначено статтею 123 Земельного кодексу України. Порядок передачі земельних ділянок державної власності у комунальну власність (у тому числі з метою подальшого створення громадських пасовищ) врегульовано статтею 117 Земельного кодексу України.

Згідно пункту 2 статті 34 Земельного кодексу України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища, проте як це зробити на практиці викликає ряд запитань.

Для практичної реалізації наданих відповідним органам можливостей і Відділ Держгеокадастру в Єланецькому районі роз’яснює поетапну процедуру процесу створення громадських пасовищ за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності з врахуванням вимог діючого законодавства зокрема, Земельного кодексу України, Законів України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності”, “Про землеустрій”, “Про Державний земельний кадастр”, “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”.

У разі виникнення потреби в створенні на території місцевої ради громадського пасовища пропонуємо наступні кроки до його запровадження:

1. Мешканці територіальної громади, які мають потребу у створенні громадського пасовища обирають уповноважену особу, яка подає відповідну пропозицію до місцевої ради.

2. Виконком місцевої ради збирає інформацію щодо потреби у створенні громадського пасовища, уточнює норми випасу, кількість наявного поголів’я худоби, визначає площу кормових угідь та встановлює за рахунок яких земель буде відбуватися створення. Розробляє Положення про громадське пасовище.

3. Орган місцевого самоврядування приймає рішення про створення громадського пасовища та затверджує розроблене виконавчим комітетом положення про громадське пасовище.

4. За дорученням органу місцевого самоврядування голова місцевої ради, у відповідності до вимог статті 122 Земельного кодексу України стосовно повноважень з передачі земельних ділянок у власність або у користування, подає клопотання до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для створення громадського пасовища.

Згідно вимог статті 123 Земельного кодексу України до клопотання місцевої ради додаються:

– графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки в межах ради, її розмір, письмову згоду землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки);

– копія свідоцтва з ЄДРПОУ;

– копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (місцевої ради);

– рішення місцевої ради про створення громадського пасовища;

– довідка про склад поголів’я на території ради початок поточного року;

– інформація щодо потреби в площі земельних ділянок для створення громадського пасовища.

5. Орган місцевого самоврядування, після отримання дозволу на проведення робіт із землеустрою, у відповідності до вимог статті 26 Закону України “Про землеустрій” замовляє документацію із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для створення громадського пасовища і підписує із суб’єктом господарювання, який має сертифікованих спеціалістів, договір на виконання робіт із землеустрою.

6. Розроблену та погоджену в порядку визначеному статтею 1861 Земельного кодексу України документацію із землеустрою, орган місцевого самоврядування направляє до територіального органу Держгеокадастру за місцем знаходження земельної ділянки клопотання про отримання витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

До клопотання додаються:

– оригінал документації із землеустрою;

– електронний документ (обмінний файл).

7. Отримавши витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, орган місцевого самоврядування звертається до Головного управління Держгеокадастру області із клопотанням про затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для створення громадського пасовища.

До клопотання додаються:

– оригінал документації із землеустрою;

– витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку;

– електронний документ (обмінний файл).

8. Уповноважена особа органу місцевого самоврядування звертається до підрозділу державної реєстраційної служби за місцем розташування земельної ділянки про видачу свідоцтва про право власності органу місцевого самоврядування на земельну ділянку.

До клопотання додаються:

– копія свідоцтва з ЄДРПОУ;

– копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (місцевої ради);

– копія витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку;

– копія наказу про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

– копія акту приймання-передачі земельної ділянки із земель державної власності в комунальну власність.

Прийом документів проводиться відповідно до вимог чинного законодавства. Фахівці Відділу Держгеокадастру в Єланецькому районі постійно проводять роз’яснювальну роботу щодо правильності оформлення пакету документів та подання клопотання. У випадку, якщо пакет документів неповний, або оформлений неправильно таке клопотання не може бути зареєстроване.

 17 червня – Всесвітній день боротьби з опустелюванням та посухами

17 червня 1994 року була прийнята Конвенція ООН про боротьбу з опустелюванням. Цей день міжнародна спільнота відзначає, як Всесвітній день боротьби з опустелюванням. Україна приєдналася до Конвенції в 2002 році згідно із Законом України від 04 липня 2002 року №61-ІV. В рамках Конвенції, опустелювання розглядається не як процес утворення пустель, а як будь-яка деградація земель під впливом природних чи антропогенних чинників. Саме тому, сторонами Конвенції на сьогодні є 193 країни світу.

Всесвітній день боротьби з опустелюванням і засухою покликаний звернути увагу людей на необхідність міжнародного співробітництва для ефективної боротьби з опустелюванням і засухою в природі. Цей процес змушує бити тривогу багатьох вчених, оскільки він загрожує навколишньому середовищу нашої планети. Опустелювання загрожує здоров'ю і благополуччю понад 1 млрд. людей. Питання охорони земель в умовах загострення екологічної ситуації в Україні має стати одним з найважливіших напрямків державної політики, оскільки поліпшення стану землі відкриває значні резерви збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції і забезпечує суттєве оздоровлення екологічних умов життя людини.

Спустелювання – це деградація засушливих ґрунтів, через яку гинуть родючі землі, пасовища та ліси. На сьогодні воно є однією з найбільш глобальних економічних проблем світу в цілому та України зокрема. Причиною жахливої деградації земель є надмірна неправильна експлуатація ґрунтів, нераціональна вирубка лісів тощо. Від неї тією чи іншою мірою страждає 70% засушливих територій в усьому світі.

  Відділ Держгеокадастру в Єланецькому районі Миколаївської області закликає громадськість приєднатися до відзначення Всесвітнього дня боротьби з опустелюванням та посухами та долучитися до збереження та невиснажливого використання земельних ресурсів.

 

 Опустелювання

Опустелювання – це один з найбільш тривожних світових процесів деградації навколишнього середовища яке характеризується пониженням природно-ресурсного потенціалу території нижче допустимого рівня, що зумовлює деградацію рослинного покриву, погіршення продуктивності земель.

Опустелювання, викликане діяльністю людини, це лише певна частина глибокої соціально-економічної кризи, що охопила країни, що розвиваються. За посиленням експлуатації природних ресурсів більшості цих країн стоять колишні метрополії з їх розгалуженою системою транснаціональних корпорацій. Таким чином, проблема опустелювання - це насамперед проблема соціально-економічна, а потім вже екологічна.
Щороку в пресі знаходимо нові і нові повідомлення про зменшення врожайності, про втрату чорноземів і про опустелювання. Багато хто певні, що причина халепи: зміна клімату. Звісно, по всій планеті опустелювання поглинає щороку тисячі гектарів колись родючих земель. Але українське опустелювання має зовсім інше коріння.
Кліматичні й погодні умови останніх років, підтверджені спостереженнями, дослідженнями і висновками впливових вчених, вказують на те, що Україна переходить у зону надвисоких температур і погодних катаклізмів. Нам у найближчі 30-40 років загрожує опустелювання великих територій з просуванням цієї небезпеки з південних до центральних і навіть північних областей. Необдумана господарська діяльність людини з вирубування карпатських лісів заради сьогоднішньої вигоди, знищення і забудова природних заповідних територій, розорювання берегів рік і бездоглядність та замулення малих річок посилюють цю зовсім не уявну, а цілком реальну небезпеку. Україна може повторити долю деяких азійських держав і стати напівпустелею з усіма економічними, екологічними та демографічними наслідками, оскільки організм українців не пристосований до проживання в таких умовах.
Цю загрозу можна відвести, але робити це треба не в віддаленій перспективі, а сьогодні, завтра, післязавтра. Як підказують серйозні знавці цієї сфери, протягом найближчих 8-10 років в Україні потрібно додатково посадити 10-12 млн га лісів. Необхідно обсадити лісами береги всіх великих і малих річок, озер, водойм, засадити ними малопродуктивні землі, а за необхідності - і сільгоспугіддя. Це не зашкодить аграрному виробництву, можливості сортів і технологій дають змогу зберегти і врожаї, і валові збори зерна, овочів, садовини. В кожному селі треба мати сади, гаї, діброви. Міста потребують посиленого озеленення. Тому вже сьогодні у них слід зупинити бездумне вирубування і знищення зелених насаджень.
Ми усвідомлюємо, наскільки це складна й відповідальна справа. Потрібна мобілізація всіх верств суспільства, всіх ресурсів, залучення до порятунку України великого бізнесу, молоді. Нам випадає здійснити це відповідальне завдання і стати рятівником України, її теперішнього й майбутнього, рятівником української нації від загрози опустелювання і вимирання, знищення генофонду нашої вічної землі, щоб закласти сьогодні основи того природного середовища, яке відведе від країни кліматичну катастрофу.
Нераціональне використання земель призводить до тяжких екологічних наслідків, а саме наявності таких проявів деградації земель як ерозія, техногенне забруднення, вторинне осолонцювання, підтоплення.
У результаті використання важкої техніки відбувається ущільнення ґрунту, розвиваються ерозійні процеси, надмірне використання добрив призводить до засолення ґрунтів, разом з тим родючість зменшується, однією з причин чого є виніс з полів родючого шару ґрунту.
Основним напрямком з охорони земель, підвищення родючості ґрунтів і економії енергоресурсів повинні стати біологічна система землеробства, впровадження нових технологій вирощування сільськогосподарських культур, зокрема, ґрунтозахисних та енергозберігаючих, проведення робіт із вилучення з інтенсивного обробітку малопродуктивних, ерозійно-небезпечних земель, впровадження ґрунтозахисно-меліоративної та агроландшафтної організації території.

Щодо вирішення земельних спорів

Відповідно до частини першої статті 103 Земельного кодексу України власники та землекористувачів земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Разом з тим, зазначаємо, що згідно з частиною 3 статті 58 Земельного кодексу України органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населеного пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Частиною 2 статті 158 Земельного кодексу України передбачено, що виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Додатково повідомляємо, що відповідно до вимог статтей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За матеріалами журнала «Землевпорядний вісник»

 

 

Першоджерела