Головна Новини Децентралізація влади Доступ до публічної інформації Запобігання проявам корупції Безвізовий режим: запитання та відповіді

Роз'яснення з правових питань

 

02/07/2018

Що варто знати при купівлі житла.

Купівля первинного житла.

Ситуація перша: будинок ще будується і не зданий в експлуатацію.

Такий спосіб вкладення грошей може розглядатися як бізнес, адже, інвестувавши кошти на самому початку будівництва нерухомості, можна суттєво зекономити у порівнянні з готовим житлом, введеним в експлуатацію. А в подальшому вигідно продати квартиру(будинок) або здати її в оренду.

Головне, про що варто пам’ятати, купуючи “первинку” - перевірка власника об’єкта нерухомості. Тобто потрібно переконатися, що юридична особа, яка пропонує Вам внести гроші у вигляді інвестицій, може розпоряджатися даним будинком або квартирою.

На жаль, на ринку нерухомості існує чимало посередників між генеральним підрядником, що будує будинок, та майбутніми власниками (замовниками), яким цей об’єкт передадуть. Де-юре договори з подібними ріелторами будуть законними, але інвестори в даному випадку беруть всі ризики на себе. Адже можна внести гроші якомусь посереднику, котрий завтра “лопне” і зникне. І залишаться у цій ситуації генпідрядник та замовник, які ніякого відношення до подібного договору не мають.

Тому, підписуючи документи, слід обов’язково перевірити наявність виносок в окремих пунктах договору, де вказуються повноваження посередника з продажу подібної інвестиційної нерухомості від імені або замовника, або генерального підрядника.

Ситуація друга: житло вже введено в експлуатацію.

Для багатьох людей варіант щойно побудованого будинку є більш прийнятним, ніж придбання “вторинки”.

На що в такому випадку звертати увагу? Так само, як і при інвестуванні у будівництво, Ви маєте переконатися в тому, що юридична особа, яка продає цю нерухомість, є власником, має повноваження від господаря майбутнього будинку або може розпоряджатися даним будівельним об’єктом.

Як правило, при укладанні договору купівлі-продажу готової квартири, продавець бере на себе оформлення Вашого права власності на нерухомість.

Перенесення строків здачі об’єкта забудовником.

Законодавство України не встановлює конкретних часових періодів, в які Ви обов’язково маєте вселитися в новеньке житло. Але слід звернути увагу, щоб у документах були вказані в т.ч. і строки, протягом яких має бути передана квартира і зареєстровано за Вами право власності. Якщо таку інформацію не вказати, Ви ризикуєте сплатити гроші і очікувати потім рік, а можливо і більше, коли ж нарешті бажане житло стане Вашим.

Як показує практика, строки передачі квартири в руки власника, що прописуються у документах, не перевищують 90 днів з моменту, коли будинок побудований і введений в експлуатацію. Але в договорі, звісно, можуть бути прописані й інші часові рамки, яких мають дотримуватися як забудовник, так і вкладники в будівництво.

Якщо ж власник нерухомості порушує строки здачі об’єкта, то інвестор може звернутися спочатку до забудовника, а потім, за потреби, до суду про відшкодування завданих збитків. Звичайно, до цієї справи краще залучити професійного адвоката. В позовній заяві суд варто просити про виплату власником нерухомості неустойки (пені) (згідно статті 883 Цивільного кодексу України) за прострочення часу передачі будинку. Дуже часто такі справи вирішуються судом на користь інвесторів.

Купівля вторинного житла.

В першу чергу необхідно для себе зрозуміти, з якою людиною Вам потрібно буде домовлятися: чи є вона єдиним власником даного об’єкта нерухомості (квартири або будинку), чи вона співвласник, тобто володіє житлом разом зі своєю дружиною/чоловіком, дітьми, батьками і т.д. Для цього Ви маєте вимагати документи, що засвідчують право власності.

Якщо у купованої Вами нерухомості господар не один (а купівля-продаж нерухомості в Україні здійснюється тільки в нотаріальній формі), то варто отримати або письмову нотаріальну згоду інших власників будинку чи квартири, або домогтися їхньої присутності під час угоди, так як їхній підпис також необхідний на договорі купівлі-продажу.

Обов’язково вимагайте у власника технічний паспорт на об’єкт нерухомості, що збираєтеся придбати. По ньому перевірте, які зміни первинного плану здійснювали в будинку або квартирі. Якщо були перепланування стін та іншого, в паспорті про це обов’язково вказується. Інакше, у випадку відсутності записів про перебудову, Ваша угода купівлі-продажу відбудеться по технічному паспорту Бюро технічної інвентаризації без відповідних змін, а значить, Ви купуєте, по суті, іншу квартиру.

Також Ви маєте переконатися в тому, що даний об’єкт нерухомості не має арештів, заборон або інших обтяжень. Для цього варто відвідати Єдиний реєстр заборон відчуження об’єктів нерухомого майна і отримати необхідну інформацію по потрібному житлу. Якщо квартира “чиста”, можете укладати угоду.

          Купуючи вторинне житло, крім усього іншого, потрібно враховувати питання спадщини. Адже дана квартира може бути вже комусь віднесена заповітом, а значить, Ви або Ваш нотаріус повинні перевірити дану інформацію в Спадковому реєстрі.

           Бажано також з’ясувати, чи здійснювалися по відношенню до даного об’єкта нерухомості які-небудь дії Державною виконавчою службою чи приватними виконавцями. Тому також перевірте квартиру в Єдиному реєстрі боржників.

Тільки отримавши необхідну інформацію з приводу житла, що Вас цікавить, можете починати готувати пакет документів для здійснення купівлі-продажу. Рекомендуємо здійснювати угоду тільки у того нотаріуса, якого Ви знаєте або якому довіряєте. Нотаріус має бути нейтральним, але ні в якому випадку не варто мати справу зі спеціалістом, якого Вам порадить продавець. Навпаки, краще заздалегідь піти до знайомого нотаріуса, проконсультуватися з приводу проблемних питань, отримати дані з усіх реєстрів, обговорити дату та інші подробиці здійснення Вашої угоди купівлі-продажу.

          Також бажано на попередній зустрічі з нотаріусом попросити у нього типову форму контракту (договору купівлі-продажу) для докладного ознайомлення з ним до підписання угоди. Продумайте, які доповнення і застереження Ви хочете внести до договору (наприклад, про кількість власників даного об’єкта нерухомості).

     Пам’ятайте, що договори укладання угоди з фізичними та юридичними особами також відрізняються.

Якщо у вас виникли будь-які юридичні питання  звертайтесь до Єланецького бюро правової допомоги смт. Єланець, вул. Соборна, 136

(05159) 9-15-10

e-mail: yelanets@legalaid.mk.ua

 

 

02/07/2018

 Що робити коли родич помер на тимчасово окупованій території?

У зв’язку з останніми подіями, котрі відбуваються на Сході нашої країни, громадянам доводиться доволі часто стикатися з ситуаціями, коли їх родичі уходять з життя на тимчасово окупованій території України, внаслідок чого унеможливлюється реєстрація факту смерті органом державної реєстрації актів цивільного стану. Дане питання є дуже актуальним на сьогоднішній день, адже раніше не було подібної судової практики.

Так що ж потрібно робити в такому разі? Куди звертатися та які підготувати документи?

     Перш за все потрібно звернутися до Єланецького бюро правової допомоги, кваліфікований спеціаліст-юриста допоможе Вам.

         Другим кроком буде збір необхідних документів для складання заяви до суду.

Відповідно до законодавства України саме суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану. Дана заява може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України. Подається вона до суду за місцем проживання заявника.

Для складання даної заяви, за наявності, необхідно буде мати такі документи:

Копія паспорту та ОКПП Заявника

Копія паспорту померлої особи

Копія Свідоцтва про смерть

Копія відмови органу реєстрації актів цивільного стану у проведенні державної реєстрації смерті

Копія Лікарського свідоцтва про смерть

Копія Довідки про причину смерті

Останнім кроком буде подача заяви про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України зі всіма додатками до суду.

    Справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України (Постанова від 17.03.2015 № 254-VIII), розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду, а ухвалені судами рішення підлягають негайному виконанню.

         У рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

Якщо у вас виникли будь-які юридичні питання  звертайтесь до Єланецького бюро правової допомоги смт. Єланець, вул. Соборна, 136

(05159) 9-15-10

e-mail: yelanets@legalaid.mk.ua

  

 02/07/2018

 Право на обов’язкову частку у спадщині відповідно до ст. 1241 ЦК України. 

Закон закріплює право фізичної особи призначити спадкоємців шляхом складання заповіту і розподілити спадкове майно, майнові права та обов’язки на свій розсуд. Разом з тим, у статті 1241 Цивільного кодексу України визначено право певних осіб на отримання частки спадкового майна, незалежно від змісту заповіту закон гарантує визначену частку спадщини, яка називається обов’язковою часткою. Таким чином, свобода спадкового розпорядження обмежується правом осіб, які закликаються до спадкування незалежно від волі спадкодавця в силу прямої вказівки закону.

Перелік таких осіб, визначений вищевказаною статтею Цивільного кодексу України, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. До цього переліку входять лише особи, які належать до першої черги спадкоємців за законом і є малолітніми, неповнолітніми, повнолітніми непрацездатними дітьми спадкодавця (в тому числі усиновленими), непрацездатною вдовою (вдівцем), непрацездатними батьками (усиновителями) та дітьми, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені після відкриття спадщини.

         Малолітніми е особи, що не досягли чотирнадцяти років, неповнолітніми є особи, що не досягли вісімнадцяти років. Непрацездатними вважаються жінки, які досягли 55 років та чоловіки – 60 років; інваліди І, ІІ, ІІІ груп, незалежно від того, чи призначена їм пенсія.

Неповнолітні особи, які набули повної цивільної дієздатності (у разі реєстрації шлюбу особи, яка не досягла повноліття, або у тому разі, якщо особа, яка досягла шістнадцяти років, працює за трудовим договором, а також неповнолітня особа, яка записана матір’ю або батьком дитини) також мають право на обов’язкову частку, якщо на час відкриття спадщини не досягли вісімнадцяти років, оскільки вони продовжують належати до категорії неповнолітніх.

Продовження особою трудової діяльності після досягнення загального пенсійного віку не позбавляє права на обов’язкову частку у спадщині. Однак, вихід на пенсію на пільгових підставах права на обов’язкову частку у спадщині не дає.

            Обов’язкова частка у спадщині визначається в розмірі половини від тієї частки, яка належала б кожному зі спадкоємців, що мають право на неї, при спадкуванні за законом, незалежно від змісту заповіту.

       Право на обов’язкову частку в спадщині не залежить від згоди інших спадкоємців на її отримання, а також місця проживання спадкоємця. Але, якщо інші спадкоємці заперечують проти видачі свідоцтва про право на спадщину на обов’язкову частку, то вони вправі звернутися з відповідним позовом до суду.

           У встановлених законом випадках суд, з урахуванням відносин між спадкоємцями, що мають право на обов’язкову частку (а також за інших обставин, що мають істотне значення), може зменшити її розмір. Це може бути, наприклад, коли здійснення права на обов’язкову частку у спадщині перешкоджає можливості передати спадкоємцеві за заповітом майно, яким спадкоємець, що має право на обов’язкову частку, за життя спадкодавця не користувався, а спадкоємець за заповітом використовував його для проживання (будинок чи інше житлове приміщення). Можуть бути враховані відносини між спадкоємцями і спадкодавцем, які існували за життя останнього, а також інші обставини, які мають істотне значення (наприклад, майновий стан спадкоємця, який має право на обов’язкову частку у спадщині).

Для визначення розміру обов’язкової частки у спадщині важливим є визначення кола осіб, які б могли спадкувати за законом у разі відсутності заповіту, та визначення складу майна, з якого складається спадщина.

Визначається дійсна вартість спадкового майна як заповідана, так і не заповідана, з урахуванням усіх спадкоємців за законом, які були б закликані до спадкування ( у тому числі спадкоємців за правом представлення на частку їх рідних, які б мали бути спадкоємцями за законом, але померли до часу відкриття спадщини).

         Для встановлення всієї спадкової маси в повному обсязі спадкоємець, який має право на обов’язкову частку, вправі звернутись до нотаріуса із заявою про вжиття заходів до охорони спадкового майна.

До обов’язкової частки зараховується все, що особа, яка має право на таку частку, отримує зі спадщини за будь-якою підставою: вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість встановленого на її користь заповідального відказу, банківський вклад, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.

Спадкоємці інших черг, а також онуки і правнуки спадкодавця, батьки яких померли до відкриття спадщини, не мають права на обов’язкову частку при спадкуванні за заповітом. Наприклад, якщо громадянин складе заповіт на користь будь-якої особи, а на момент відкриття спадщини буде встановлено, що у спадкодавця є непрацездатний брат, то все майно успадкує спадкоємець за заповітом, оскільки брат права на обов’язкову частку не має.

        Позбавлення права на обов’язкову частку в спадщині закон не передбачає.

       Спадкоємець може відмовитись від отримання свідоцтва про право на спадщину на обов’язкову частку, подавши до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву.

       Якщо спадкоємець, який має право на обов’язкову частку у спадщині, не прийме спадкове майно у встановлений законом строк чи відмовиться від спадщини, майно успадковується спадкоємцями за заповітом.

     Обов’язкова частка визначається шляхом визнання права за спадкоємцем на ідеальну частку спадщини чи виділенням йому при розділі визначених речей із спадкової маси. Якщо заповідається не все майно, обов’язкова частка виділяється, в першу чергу, за рахунок не заповіданої частини, а при її недостатності - за рахунок заповіданої.

     Якщо спадкоємцю, який має право на обов’язкову частку, в майні спадкодавця припадає частка, рівна обов’язковій або більша, то правила статті 1241 Цивільного кодексу України не застосовуються.

Обов’язкова частка – це мінімум того, що може дістати малолітній, неповнолітній чи непрацездатний спадкоємець першої черги (за винятком зменшення її за рішенням суду). Тому на спадкоємця, який одержав саме цю частку, не може бути покладений заповідальний відказ, він не може бути зобов’язаний вчинити певну дію, спрямовану на досягнення суспільно-корисної мети, щодо цієї частки не може бути встановлений сервітут.

Всі ці обтяження можуть стосуватися лише того майна, яке перевищує обов’язкову частку в спадщині.

Якщо у вас виникли будь-які юридичні питання  звертайтесь до Єланецького бюро правової допомоги смт. Єланець, вул. Соборна, 136

(05159) 9-15-10

e-mail: yelanets@legalaid.mk.ua

 

 

13/06/2018

Правила поведінки при затриманні поліцією.

 Правило №1

При затриманні поліцією постарайтеся звести до мінімуму фізичну силу з їх боку, тобто не чиніть опір! Якщо вже вийшла така ситуація, що вас затримують – краще підкоряйтеся командам, демонструйте повну готовність до “співпраці”, завдяки чому ви збережете таку базову цінність, як здоров’я.

Запам’ятайте три основних принципи спілкування з міліцією:

– НЕ провокуй

– НЕ ображай

– НЕ тікай

Будь-яка розмова з міліціонером, незалежно від того, де вона відбувається, – вдома, на вулиці чи в кабінеті райвідділу, має починатися з вимоги пред’явити службове посвідчення. Не соромтесь уважно його прочитати, а при можливості записати посаду, прізвище, ім’я правоохоронця. Слід розуміти, що міліціонер є представником держави, і до нього необхідно ставитися з відповідною повагою та виконувати його законні вимоги. Запам’ятайте: злісна непокора законному розпорядженню чи вимозі працівника міліції є адміністративним проступком

 Правило №2

У момент затримання поліцією необхідно привернути увагу як можна більшої кількості оточуючих вас людей до того, що відбувається, постарайтеся повідомити кому-небудь з оточення свої дані, тоді збільшуються шанси на те, що ваші рідні і близькі зможуть вас знайти. Звичайно, згідно із законом «Про Національну поліцію України», КПК, поліція зобов’язана повідомити про затримання людини його родичів, але ці вимоги практично ніколи вчасно не дотримуються.

 Правило №3

Це правило стосується передусім свідків, які спостерігають за затриманням поліцією, і звучить воно так: не залишайтеся байдужими до того, що відбувається, адже з будь-ким, в тому числі і з вами, може статися подібна ситуація. Необхідно спробувати з’ясувати у поліцейських: їх ПІБ, звання, підрозділ, підстави для затримання, передбачуване місце тримання затриманого, зафіксувати затримання на відео, аудіо, і напевно найголовніше, – дізнатися дані затриманого і відомості про людину, якій можна передати інформацію про затримання.

 Правило №4

Якщо після затримання поліцією і доставлення затриманого у відділення поступить пропозиція розписатися в журналі відвідувачів і затриманих, необхідно простежити правильну вказівку час фактичного затримання, і, звичайно, обов’язково відмітити, що ви є саме затриманими, а не відвідувачем. Вимагайте негайно повідомити родичів про затримання, вкажіть кого саме і їх контактні дані

 Правило №5

Не відмовляйтесь і вимагайте адвоката. Навіть якщо у Вас немає свого, за законом поліція зобов’язана запросити адвоката з Центру безоплатної вторинної правової допомоги.

 Правило №6

Увага при підписанні документів! Якщо після затримання поліцією від вас наполегливо вимагають підписати документ під загрозою застосування насильства і, пам’ятаючи Правило №1, ви вирішили не чинити опір, то як мінімум уважно, не кваплячись, вивчите документ. Це може бути протокол затримання, протокол про адмінправопорушення, пам’ятка про права, протокол огляду, вилучення, протокол допиту, пояснення. Ні в якому разі не можна залишати незаповнені графи, крім того, дуже важливо підписувати із зауваженнями ті місця, які не відповідають дійсності або залишають можливість для двоякого розуміння.

Особливо варто відмітити і те, що вилучені у вас при затриманні поліцією предмети мають бути упаковані і опломбовані на момент підписання протоколу затримання, в якому про них йде мова. Слід бути готовим до того, що поліцейські проявлятимуть агресію, але цей нюанс особливо важливий, тому слід проявити наполегливість в розумних межах, адже від цього залежить ваше життя.

 Кожен процесуальний документ можна і треба використати як засіб донесення інформації до судді, від якого багато в чому тепер залежить ваша доля. Підписуючи документи, бажано фіксувати також ту інформацію, яка залишилася непочутою поліцією: прохання надати адвоката, прохання надати медичну допомогу, необ’єктивна фіксація тощо.

 Правило №7

Якщо доводиться свідчити без адвоката, завжди пам’ятаєте про гарантоване Конституцією право не надавати свідчень відносно себе і своїх близьких ні взагалі, ні з якихось конкретних питань (обставин), крім того, кримінально-процесуальним законодавством передбачений обов’язок слідчого припинити допит, якщо допитуваний в явній формі висловив відмову від надання свідчень.

Вкрай важливо до моменту надання будь-яких пояснень, з’ясувати всю інформацію відносно вашого статусу (підозрюваний, адміністративний порушник, свідок), правопорушення, що конкретно інкримінується/ з приводу якої конкретно ситуації Ви затримані поліцією, кому саме (з вказівкою ПІБ, звання, посади) ви свідчите.

Врахуйте, що затримання вважається таким з моменту, коли людину за допомогою фізичних засобів або усним наказом змушують залишатися поряд із співробітником поліції або в приміщенні, вказаному співробітником поліції. Тобто якщо ми бачимо картину, що людину кудись ведуть поліцейські, але при цьому він виражає ознаки незгоди з таким ескортом, а поліцейські навпроти повідомляють, що він йде з ними із власної волі, то швидше за все ми, маємо справу з незаконним затриманням.

Враховуйте також, що поширене обґрунтування для затримання – відсутність документів, що посвідчують особу. Така підстава не є сама по собі законною і достатньою підставою для затримання.

Річ у тому, що законом досить чітко сформульовані виключні підстави для затримання і до них відносяться наступні:

- якщо особа підозрюється в скоєнні злочину, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі, або якщо є спеціальна постанова слідчого судді про затримання саме цієї особи;

- якщо особу застали у момент скоєння злочину або спроби його вчинити;

- якщо відразу після факту злочину, свідок злочину або потерпілий вкажуть на особу як на злочинця, або якщо сукупність явних ознак на тілі, одязі дозволяють запідозрити особу в скоєнні злочину;

- якщо особу, яка вчинила адміністративне правопорушення, необхідно доставити у відділення поліції для складання протоколу або з’ясування обставин по суті, якщо усе це не може бути здійснено прямо на місці здійснення порушення;

- якщо йдеться про дітей до 16-ти років, які залишилися без опіки;

- якщо особа знаходиться в стані сп’яніння, але тільки в громадському місці і тільки тоді, якщо вид і поведінка цієї особи порушують громадський порядок або якщо особа не може вільно пересуватися;

якщо особа з явно вираженими ознаками психічного розладу своєю поведінкою несе потенційну загрозу для оточення;

- якщо йдеться про іноземця, що розшукується правоохоронними органами іншої держави.

 Інформація з Кримінального та кримінально процесуального кодексів, а також з статті «Затримання Національною поліцією України: рятівні поради!»

  

Телефон всеукраїнського контактного центру системи безоплатної правової допомоги

0 800 213 103

Дзвінки зі стаціонарних телефонів в межах України на цей номер – безкоштовні, з мобільних телефонів – за тарифами оператора зв’язку.

Контакти місцевих центрів надання безоплатної правової допомоги та бюро (адреси та контактні телефони) - на сайті

http://legalaid.gov.ua/ua/local-centres

Єланецьке бюро правової допомоги смт. Єланець, вул. Соборна, 136

(05159) 9-15-10

                                                          e-mail: voznesensk.mykolaiv@legalaid.mk.ua

 

 

 

Правила перевезення домашніх тварин авіаційним, автомобільним, залізничним, морським та річковим транспортом.

Загальні правила перевезення тварин врегульовані «Правилами транспортування тварин», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2011 р. № 1402 (далі - Правила). Цей нормативно-правовий акт встановлює основні положення перевезення домашніх, диких та свійських тварин. В той же час, перевізники, можуть встановлювати свої додаткові вимоги стосовно перевезення тварин в межах вказаних Правил.

Також, при перевезенні тварин, чи встановленні власних правил перевезення тварин, необхідно користуватись Законами України «Про захист тварин від жорстокого поводження», "Про ветеринарну медицину" "Про  захист  населення  від  інфекційних хвороб" та  іншими нормативно-правовими актами.

Загальні правила перевезення тварин.

Тварини, яких планується перевезти, перед завантаженням до спеціального транспортного засобу підлягають огляду спеціалістом у галузі ветеринарної медицини з метою підтвердження їх придатності до перевезення.

Не придатними для перевезення є:

-  тварини, які під час руху відчувають біль або не можуть самостійно рухатися;

-  цуценята та кошенята віком до 56 днів, крім випадків, коли вони перевозяться разом з матір’ю;

-  самки під час останнього періоду вагітності (остання десята частина загального строку вагітності);

-  новонароджені тварини з незагоєним пуповинням;

-  тварини, що мають тяжке відкрите поранення або випадіння органів;

Хворі або травмовані тварини вважаються придатними для перевезення, якщо вони:

- мають незначні ушкодження або хворобу, що не спричиняє їм додаткових страждань під час перевезення. При цьому питання щодо придатності тварин до перевезення вирішується за рекомендацією спеціаліста у галузі ветеринарної медицини;

- перевозяться в рамках виконання науково-дослідних програм у разі, коли ушкодження або хвороба передбачено такою програмою;

-  перевозяться з метою лікування або діагностики.

При перевезенні тварин, особа, що її супроводжує зобов’язана мати при собі довідку від ветеринара, що підтверджує стан її здоров’я. Також тварина повинна бути чистою та охайною.

Дрібні тварини перевозяться у відповідних засобах перевезення із суцільним щільним дном, що можуть розташовуватися у кілька ярусів. Собак і котів, що перевозяться, необхідно годувати і напувати з інтервалами, що не перевищують відповідно 24 і вісім годин.

У разі виявлення під час перевезення факту захворювання або загибелі тварин супроводжуюча особа зобов’язана негайно повідомити про це перевізникові для забезпечення ізоляції тварин, що захворіли або загинули, в окремому відсіку транспортного засобу та викликати спеціаліста у галузі ветеринарної медицини для проведення огляду тварин у найближчому місці зупинки (станція, порт, аеропорт тощо)

У разі вивезення тварин закордон, необхідно врахувати особливості законодавства країн, територію котрих Ви будете перетинати.

Особливості перевезення тварин залізничним транспортом.

Як вже було вказано раніше, перевізники можуть встановлювати свої особливі правила перевезення тварин, що не виходять за рамки Правил. Затверджені Укрзалізницею можна проглянути, натиснувши тут.

Оплата за перевезення великих собак, дрібних кімнатних тварин та кімнатних декоративних птахів пасажирами в пасажирських вагонах, а також у багажних вагонах пасажирських поїздів, свійської птиці у загальних вагонах місцевих поїздів та регіональних поїздів сплачується за особину чи місце як за 20 кг багажу незалежно від наявності ручної поклажі.

Великі і малі собаки (крім однієї особини), кімнатні тварини, кімнатні декоративні птахи та свійська птиця (крім одного ящика, корзини чи клітки) перевозяться за додатково придбаним квитком, що становить половину вартості проїзду дорослого пасажира.

Перевезення собак-супровідників, що супроводжують інвалідів-сліпих, не оплачується.

Оформлення перевезення здійснюється багажною квитанцією з написом на лицьовому боці «Багаж на руках пасажира» або квитанцією за формою ЛУ-12а чи перевізним документом, оформленим електронним способом, окремо для великого собаки чи місця ручної поклажі (ящика, корзини, клітки).

Перевезення собак незалежно від розміру при собі у купе пасажирського чи швидкого поїзда, у тому числі собак-супровідників сліпих, дозволяється лише в купейному вагоні за умови викупу пасажиром всіх місць купе. Великі собаки (вищі 45 см, не більше одного) перевозяться у намордниках на ланцюжках або ремінних прив'язках, малі собаки - в ящиках, корзинах, клітках (не більше двох особин).

У плацкартних вагонах нічних швидких та пасажирських поїздів, вагонах 2-го класу поїздів "Регіональний експрес", Інтерсіті та Інтерсіті+ кімнатні тварини не більше двох особин (малі собаки, коти тощо) перевозяться в ящиках, корзинах, клітках або контейнерах із водонепроникним абсорбуючим дном (не більше одного місця ручної поклажі), які розміщуються на місцях, призначених для ручної поклажі, на руках у пасажира або під місцями для сидіння.

У регіональних поїздах великі собаки перевозяться у крайніх тамбурах першого і останнього вагонів під наглядом супровідника, а малі собаки розміщуються під місцями для сидіння в ящиках, корзинах, клітках (не більше двох особин).

Дрібні кімнатні тварини (крім собак) та кімнатні декоративні птахи перевозяться у всіх типах вагонів незалежно від наявності ручної поклажі і повинні бути поміщені в ящики, корзини, клітки (не більше одного місця ручної поклажі) й вільно розміщатися на місцях, відведених для ручної поклажі.

Наявність оформленого належним чином ветеринарного документа для собак, дрібних кімнатних тварин та кімнатних декоративних птахів є обов'язковим.

Пасажир - супровідник тварин повинен сам турбуватись про них: годувати, поїти та прибирати за ними, упереджувати порушення санітарно-гігієнічних умов.

Згідно з Угодою між залізничними адміністраціями держав-учасниць співдружності незалежних держав, Грузії, Латвійської, Литовської Республіки, Естонської Республіки про особливості застосування окремих норм угоди про міжнародне пасажирське сполучення перевезення тварин при собі у вагонах забороняється, крім кімнатних тварин (собак, котів, птахів) при наявності відповідних ветеринарних документів.

Перевезення кімнатних тварин (собак, котів, птахів) допускається в окремому купе купейного вагона не більше двох тварин. При цьому пасажир повинен оплатити вартість проїзних документів за загальним тарифом по кількості незайнятих місць в купе.

Додаткова оплата за перевезення кімнатних тварин не стягується.

За відсутності в перевізника можливості надати окреме купе для перевезення тварин таке перевезення не допускається.

Кімнатні тварини (собаки, коти, птахи) повинні бути розміщенні в ящиках, корзинах, клітках та вільно розташовуватися на місцях, відведених для перевезення ручної поклажі.

Собаки, які не розміщенні в спеціальний тарі, повинні мати намордник та бути прив’язані на ланцюжку.

Пасажирам-сліпим дозволяється перевозити з собою собак-поводирів у загальних та плацкартних вагонах без додаткової оплати. При перевезенні собак-поводирів в одному купе купейного вагона пасажир зобов’язаний оплатити вартість проїзних документів за повним тарифом по кількості місць у купе.

Особливості перевезення тварин авіаційним транспортом.

Більшість авіаперевізників мають доволі схожі правила перевезення домашніх тварин, тому цей вид транспортування тварин розглянемо на прикладі «Міжнародної авіакомпанії України», з чиїми нормативними вимогами можна ознайомитись, натиснувши на посилання.

Для здійснення перевезення пасажир зобов'язаний забезпечити наявність нижче перелічених документів:

- дозвіл на вивіз, ввезення або транзит тварини для відповідної країни (в разі вивезення за кордон);

- дійсну медичну довідку, свідоцтво про вакцинацію та інші документи, що вимагаються спеціалізованими службами по дотриманню санітарних та карантинних правил у країнах вивозу, ввозу або транзиту.

Перевезення домашніх тварин можливе лише у супроводі повнолітніх пасажирів за попереднім погодженням з перевізником.

Тварини, вага яких включно з контейнером перевищує 32 кг (70 lb), повинні перевозитися виключно в якості вантажу.

Загальна вага тварини і контейнера ніколи не включається в норму безкоштовного провозу багажу. Перевезення тварин (окрім службових тварин) завжди підлягає оплаті згідно з діючими тарифами.

При перевезенні тварини у салоні літака, тварина має бути чиста, здорова, поміщена у спеціальний контейнер, захищений від проникнення рідин та запахів (допускається перевезення тварин у м’яких корзинах, дорожніх сумках, що спеціально призначені для перевезення дрібних тварин у салоні літака). агальна вага контейнера з твариною не повинна перевищувати 8 кг.

Розміри контейнера не повинні перевищувати 115 см за сумою 3-х вимірів (55 х 40 х 20 см). Тварина в контейнері повинна мати можливість стояти, вільно повертатися та лежати. Дозволяється перевезення в одному контейнері не більше двох тварин за умови, що вони мирно співіснують, та не перевищені встановлені норми щодо ваги (8 кг, включаючи вагу контейнера) і розмірів контейнера (сума 3-х вимірів = 115 см). Спільне перевезення котів і собак в одному контейнері не дозволяється. Контейнер має перевозитись під наглядом його власника на руках або під сидінням переднього крісла. Не допускається перевезення контейнера на сидінні крісла. Пасажир може перевозити не більше одного контейнера з твариною.

Під час рейсу забороняється виймати/випускати тварину з контейнера під час посадки, польоту і висадки. В разі недотримання хоча б однієї з вимог, перевізник має право відмовити у прийнятті тварини на борт літака. Перевезення службових тварин здійснюється безкоштовно без обмеження у вазі та розмірах за таких умов:

- перевезення службової тварини у салоні літака слід обов'язково заздалегідь узгодити з перевізником.

- тварини, що приймаються до перевезення, повинні бути чисті та здорові.

- службові собаки повинні мати нашийники, повідки та намордники, службові коти – нашийники та повідки.

На вимогу перевізника повинні бути надані документи, що підтверджують навченість собаки виконувати функції супроводу, а також необхідність у такому супроводі для пасажира, який звернувся з відповідним запитом.

У випадку перевезення тварини, що виконує функції емоційної підтримки, Вам необхідно надати відповідне підтвердження від лікаря про те, що Ви потребуєте супроводу такої тварини.

Якщо Ви перевозите тварин в контейнері, то  повинен застосовуватись стандартний контейнер (клітка), що відповідає таким вимогам:

- має розміри, що дозволяють тварині стояти, вільно повертатися та лежати природним чином;

- чистий, захищений від протікання, втечі тварини та роздряпування кігтями;

- зручний для транспортування, завантаження/розвантаження, годування тварини, очищення;

- забезпечує достатню вентиляцію щонайменше з трьох боків.

Забороняється перевезення тварин у контейнерах, виготовлених власноруч.

Допускається перевезення в одному контейнері максимум 4 тварини одного виду за умови, що загальна вага контейнеру разом з тваринами не перевищує 32 кг і кожна тварина має можливість стояти, вільно повертатися та лежати природнім чином.

Пасажир повинен самостійно забезпечити корм та воду, необхідні для харчування тварини впродовж усього маршруту слідування. Варто зауважити, що деякі країни допускають ввезення тварин лише в окремих контейнерах в якості вантажу.

Особливості перевезення тварин автомобільним транспортом.

У разі перевезення домашніх тварин автомобільним транспортом у салоні транспортного засобу допускається перевозити дрібних тварин у кошиках, сумках із суцільним дном, птахів у клітках, собак у намордниках за наявності повідка, за умови, що тварини не забруднюють салон та речі пасажирів і розташовуються на підлозі, а за наявності підстилки - на сидінні). Головне, про що не варто забувати, що домашній улюбленець не повинен заважати водію кермувати.

Що стосується громадського транспорту, то заборони на перевезення тварин в автобусах чи таксі немає. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту" вказує на те, що перевезення домашніх тварин здійснюється на основі чинного законодавства. А оскільки додаткових законів, що регулюють вказане питання немає, то ми знову керуємось загальними Правилами та правилами, затвердженими перевізниками, більшість з котрих погоджується перевозити тварин за окрему плату при дотриманні умов, вказаних вище.

Пасажири автобусного транспорту мають право безплатно перевозити з собою дрібних звірів та птахів у клітках домашніх тварин (собак, котів) за плату, встановлену перевізниками, а при посадці надати ветеринарне свідоцтво. Інформацію про вартість перевезення та додаткові умови Ви можете отримати безпосередньо у перевізника.

Продовжуючи тему громадського транспорту, Правила користування метрополітеном передбачають безоплатне право пасажира перевозити дрібних тварин у клітках. Про більш великих тварин не говориться нічого, проте, як показує практика, іноді скористатись послугами «підземки» можна і в супроводі собак, якщо ті на міцному повідку та в наморднику.

 

 

 

ПОЗБАВЛЕННЯ БАТЬКІВСЬКИХ ПРАВ: ПІДСТАВИ ТА ПОРЯДОК РОЗГЛЯДУ (ПАМ’ЯТКА)

Батьківські права та обов'язки — права і обов'язки, покладені законодавством на батьків щодо виховання і утримання дітей.

Батьківські права та обов'язки визнаються за особами, відносно яких наявні безспірні відомості, що вони є батьком або матір'ю даних дітей.

Сімейне право встановлює принцип рівності прав та обов'язків як батька, так і матері, передбачає здійснення батьківських прав та обов'язків відповідно до інтересів дітей.

 НОРМАТИВНА БАЗА

•   Сімейний кодекс України

•   Цивільний процесуальний кодекс України

•  Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»

 ПІДСТАВИ ПОЗБАВЛЕННЯ БАТЬКІВСЬКИХ ПРАВ

Батьки (мати чи батько) можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони:

• не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я і протягом 6 місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування (без поважної причини);

• ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини (тобто, свідомо та умисно не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, не спілкуються з дитиною в необхідному обсязі, не створюють умов для отримання нею освіти тощо);

• жорстоко поводяться з дитиною (застосовують фізичне або психічне насильство, недопустимі методи виховання, принижують людську гідність дитини тощо);

•  є хронічними алкоголіками або нарко¬манами (ці факти мають бути підтверджені відповідними медичними висновками);

• вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини (наприклад, залучають її до непосильної праці, заняття проституцією чи злочинною діяльністю), примушують її до жебракування та бродяжництва;

•  засуджені за вчинення умисного криміналь¬ного правопорушення щодо дитини.

ХТО НЕ МОЖЕ БУТИ ПОЗБАВЛЕНИЙ БАТЬКІВСЬКИХ ПРАВ?

• Підстави для позбавлення батьківських прав відсутні при вчиненні злочину батьками з необережності (наприклад, випадкове заподіяння шкоди здоров’ю дитини під час гри, при домашніх роботах тощо).

• Не може бути позбавлена батьківських прав особа, яка не виконує своїх батьківських обов’язків внаслідок душевної хвороби, недоумства, трива¬лого відрядження, утворення перешкод з боку іншого з батьків, з яким проживає дитина.

!ВАЖЛИВО! Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов’язку щодо утримання дитини. Крім того, одночасно з позбавленням батьківських прав суд може вирішити питання про стягнення аліментів на дитину з боку такого батька (матері).

 ПОРЯДОК ПОЗБАВЛЕННЯ БАТЬКІВСЬКИХ ПРАВ

Позбавлення батьківських прав допускається тільки лише щодо дітей, які не досягли 18 років.

Для позбавлення батьківських прав необхідно вчинити такі дії:

1. Встановити, що особа свідомо порушує батьківські обов’язки, злісно не виконує вимог та рекомендацій органів опіки і піклування, служб у справах неповнолітніх, навмисно ухиляється від лікування (хронічні алкоголіки, наркомани, токсикомани).

2. Звернутись до органу опіки та піклування з тим, щоб отримати висновок щодо умов життя і виховання дитини, поведінки батьків, їх взаємин із дітьми та ставлення до виконання своїх батьківських обов’язків.

3. Звернутись до суду з позовною заявою про позбавлення батьківських прав.

 ХТО МОЖЕ ЗВЕРНУТИСЯ ДО СУДУ?

Суд розглядає справи про позбавлення батьківських прав за позовною заявою:

•    одного із батьків, опікуна, піклувальника, особи, в сім’ї якої проживає дитина;

•    закладу охорони здоров’я, навчального або іншого дитячого закладу, в якому дитина перебуває;

•    органу опіки та піклування;

•    прокурора;

•    самої дитини, яка досягла чотирнадцяти років.

Справи про позбавлення батьківських прав батька чи матері за загальним правилом розглядає місцевий суд за місцем реєстрації/проживання того з батьків, якого хочуть позбавити прав.

ВАРТІСТЬ: за подання позову немайнового характеру особою сплачується судовий збір у розмірі 0,4 прожиткового мінімуму для працездатних осіб (відповідно до підпункту 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»).

При розгляді судом справи обов’язковою є участь органу опіки та піклування, який подає суду письмовий висновок щодо обставин справи. При цьому, такий висновок не є обов’язковим для суду і він може не погодитися з ним, якщо вважатиме, що він є недостатньо обґрунтованим чи суперечить інтересам дитини.

НАСЛІДКИ ПОЗБАВЛЕННЯ БАТЬКІВСЬКИХ ПРАВ ДЛЯ БАТЬКА (МАТЕРІ).

Мати чи батько, яких було позбавлено батьківських прав, втрачають свої права щодо дитини, які за загальним правилом належать їм як батькам за фактом спорідненості з нею, а саме:

1) втрачають особисті немайнові права щодо дитини (наприклад, право вирішувати питання виховання дитини та навіть вільно спілкуватися з нею, право давати дозвіл на зміну дитиною свого прізвища чи імені, право визначати місце проживання дитини та дозволяти чи забороняти її виїзд за кордон тощо), а також звільняються від обов’язків щодо її виховання;

2) перестають бути законним представ¬ником дитини (не можуть як раніше представляти без окремої довіреності її інтереси в судах чи інших органах тощо);

3) втрачають права на будь-які пільги та державну допомогу, що надаються сім’ям з дітьми;

4) не можуть бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником (тобто не зможуть усиновити іншу дитину);

5) не можуть одержати в майбутньому тих майнових прав, пов’язаних із батьківством, які вони могли б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника тощо);

6) втрачають інші права, засновані на спорідненості з дитиною (наприклад, їхня дитина може бути усиновлена без їх згоди як батьків);

7) втрачають право на спадкування після дитини (крім випадків, коли їх спадкування передбачене заповітом дитини).

 НАСЛІДКИ ПОЗБАВЛЕННЯ БАТЬКІВСЬКИХ ПРАВ ДЛЯ ДИТИНИ.

I. Позбавлення батьківських прав одного з батьків: дитина залишається жити з другим із батьків. Суд може прийняти рішення про виселення того з батьків, хто позбавлений батьківських прав, з житла, в якому він проживає з дитиною, якщо у нього є інше житло, або примусово поділити житло чи зобов’язати здійснити його примусовий обмін.

II. Позбавлення батьківських прав обох батьків: дитина передається під опіку органам опіки та піклування. Ці органи вирішують, яким особам або установам слід передати дитину на виховання: призначають опікуна (піклувальника) або, залежно від віку та стану здоров’я, віддають дитину до дитячого будинку, сімейного дитячого будинку, школи-інтернату. Дитина може бути передана на виховання бабусі та дідусю, повнолітнім брату чи сестрі, іншим родичам дитини, мачусі, вітчиму, які виявили таке бажання та звернулися з відповідною заявою.

ЧИ МОЖЕ МАТИ АБО БАТЬКО, ЯКІ ПОЗБАВЛЕНІ БАТЬКІВСЬКИХ ПРАВ, БАЧИТИСЯ З ДИТИНОЮ?

Мати та батько, позбавлені батьківських прав, мають право бачитися з дитиною з дозволу суду. З цією метою необхідно подати до суду відповідну заяву про надання їм права на побачення. Розглядаючи заяву, суд перевіряє, чи не завдасть шкоди життю, здоров’ю та моральному вихованню дитини такі побачення та може дозволити разові або періодичні побачення з дитиною за умови присутності іншої особи.

ЯК ПОНОВИТИ БАТЬКІВСЬКІ ПРАВА?

Мати чи батько, які були позбавлені батьківських прав, мають право їх поновити в судовому порядку.

 

ЗАГАЛЬНОУКРАЇНСЬКІ ТЕЛЕФОНИ

ДЛЯ ОТРИМАННЯ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ

Телефон всеукраїнського контактного центру системи безоплатної правової допомоги

0 800 213 103

Дзвінки зі стаціонарних телефонів в межах України на цей номер – безкоштовні, з мобільних телефонів – за тарифами оператора зв’язку.

Контакти місцевих центрів надання безоплатної правової допомоги та бюро (адреси та контактні телефони) - на сайті

http://legalaid.gov.ua/ua/local-centres.

 

Єланецьке бюро правової допомоги смт. Єланець, вул. Соборна, 136

(05159) 9-15-10

e-mail: yelanets@legalaid.mk.ua

 

 

 

 

 

 

 

24/04/2018

Змінився порядок виїзду дітей за кордон.

     Єланецьке бюро правової допомоги  інформує про набрання чинності законодавчими змінами, внесені у правила перетинання державного кордону громадянами України, які не досягли 16-річного віку. Новації стосуються ситуацій, коли місце проживання дитини визначено судом з одним із батьків, а інший із батьків має заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців.

     В такому разі виїзд дитини за кордон в супроводі одного з батьків (усиновлювачів, піклувальників або інших осіб, уповноважених за нотаріально посвідченою згодою) для відпочинку, навчання або лікування здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків. Натомість у пункті пропуску необхідно пред'явити довідку про наявність заборгованості зі сплати аліментів, видану органом державної виконавчої служби.

   Наприклад, якщо дитина проживає з матір’ю, а батько більше ніж півроку не сплачує аліменти, матері не обов’язково отримувати згоду батька на виїзд з нею дитини за кордон – можна взяти в ДВС довідку про аліментну заборгованість. Така довідка видається протягом 10 днів та дійсна протягом 1 місяця з дня її видачі. При перетинанні кордону замість нотаріальної посвідченої згоди батька матір пред’являє оригінал довідки ДВС (або її копію, засвідчену нотаріально).

     Такі зміни спрямовані на захист прав дітей та вирішення ситуацій, коли той із батьків, який зобов’язаний сплачувати аліменти, не виконує свого обов’язку піклування про дитину, і разом з цим не бажає давати згоду на виїзд дитини за кордон.

 

     Постанова Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2018 року № 76, якою на виконання положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів» внесено зміни до Правил перетинання державного кордону громадянами України, набула чинності 21 лютого 2018 року.

       05/02/18                                   

 

Заходи протидії домашньому насильству.

       7 січня 2018 року набрав чинності Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», в якому запроваджено комплексний підхід та визначено систему заходів щодо запобігання та протидії фізичному, психологічному та сексуальному насильству в сім’ї. Законом встановлено, що до кривдника (особи що вчинила домашнє насильство у будь-якій формі) суб’єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству може бути встановлено спеціальні заходи щодо протидії домашньому насильству. До таких спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать:

1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника (виноситься уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України);

2) обмежувальний припис стосовно кривдника (видається судом);

3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи (здійснюється уповноваженими підрозділами органу Національної поліції України);

4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників (відповідальними за виконання програм для кривдників, є місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування).

         Розглянемо особливості деяких із основних спеціальних заходів, на які слід більше звернути увагу.

         Терміновий заборонний припис виноситься кривднику уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України у разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров’ю постраждалої особи з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення.

Терміновий заборонний припис може містити такі заходи:

1) зобов’язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи;

2) заборона на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи;

3) заборона в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.

         Під час вирішення питання про винесення термінового заборонного припису пріоритет надається безпеці постраждалої особи.

         Вимога поширюється на місце спільного проживання постраждалої особи та кривдника незалежно від того, чи належить таке помешкання одному з них на праві власності, чи дане помешкання є орендованим, або право на квартиру/будинок належить родичам, знайомим тощо.

         Терміновий заборонний припис виноситься строком до 10 діб за заявою постраждалої особи, а також за власною ініціативою працівником уповноваженого підрозділу органів Національної поліції України за результатами оцінки ризиків.

         Особа, стосовно якої винесено терміновий заборонний припис, може оскаржити його до суду.

       Обмежувальний припис видається судом у порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

         Право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають:

1) постраждала особа або її представник;

2) у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини – батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування;

3) у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи – опікун, орган опіки та піклування.

        Заява про видачу обмежувального припису подається до суду за місцем проживання (перебування) особи, яка постраждала від домашнього насильства або насильства за ознакою статі, а якщо зазначена особа перебуває у закладі, що належить до загальних чи спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб, – за місцезнаходженням цього закладу.

         Обмежувальний припис видається на строк від 1 до 6 місяців та може бути продовжений судом на строк не більше 6 місяців. Таке продовження має місце лише один раз.

      Судом визначається один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього наступних обов’язків:

1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;

2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;

3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;

4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;

5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв’язку особисто і через третіх осіб.

      Про видачу обмежувального припису кривднику суддя у встановлений законом строк інформує уповноважені підрозділи органів Національної поліції України за місцем проживання (перебування) постраждалої особи для взяття кривдника на профілактичний облік, а також районні, районні у містах Києві і Севастополі державні адміністрації та виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад за місцем проживання (перебування) постраждалої особи.

    Обмежувальний припис не може містити заходів, що обмежують право проживання чи перебування кривдника у місці свого постійного проживання (перебування), якщо кривдником є особа, яка не досягла вісімнадцятирічного віку на день видачі такого припису.

      Постраждала особа може вимагати від кривдника компенсації її витрат на лікування, отримання консультацій або на оренду житла, яке вона винаймає (винаймала) з метою запобігання вчиненню стосовно неї домашнього насильства, а також періодичних витрат на її утримання, утримання дітей чи інших членів сім’ї, які перебувають (перебували) на утриманні кривдника, у порядку, передбаченому законодавством.

      Таким чином, законодавство запроваджує нові заходи, які можуть бути застосовані до кривдника у разі здійснення ним домашнього насильства, або погрози його здійснення. Такі заходи мають захищати осіб, які постраждали від домашнього насилля та попереджувати таке насилля.

 

За більш детальною інформацією  звертайтеся до Єланецького бюро правової допомоги за адресою: смт.Єланець, вул. Соборна 136, каб. №1., тел. (05159) 9-15-10.

 

 

  

 

Медична реформа: основні положення.

 

01 січня 2018 року в Україні розпочато медичну реформу, яка покликана докорінно змінити засади фінансування медичної галузі та підвищити якість медичного обслуговування населення.

Правовою базою для початку медичної реформи є Закон України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення" від 19 жовтня 2017 року (надалі - Закон).

Медична реформа в Україні буде вводитися в дію поетапно та передбачатиме реалізацію ряду масштабних нововведень, метою яких є забезпечення пацієнта якісною та гарантованою медичною допомогою.

1. Програма медичних гарантій

Відповідно до ст. 3 Закону держава гарантує повну оплату за рахунок коштів Державного бюджету України надання громадянам медичних послуг та лікарських засобів, що передбачені програмою медичних гарантій.

У межах програми медичних гарантій держава гарантує громадянам, іноземцям, особам без громадянства, які постійно проживають на території України, та особам, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, повну оплату за рахунок коштів Державного бюджету України необхідних їм медичних послуг та лікарських засобів, пов’язаних з наданням:

1) екстреної медичної допомоги;

2) первинної медичної допомоги;

3) вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги;

4) третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги;

5) паліативної медичної допомоги;

6) медичної реабілітації;

7) медичної допомоги дітям до 16 років;

8) медичної допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами.

Таким чином, 100% безоплатною та гарантованою буде первинна, екстрена та паліативна допомога, а також ведення вагітності і пологи. До платних медичних послуг, за задумом Міністерства охорони здоров’я, належатимуть насамперед естетична хірургія та стоматологія, за винятком окремих випадків.

Програмою медичних гарантій визначатиметься перелік та обсяг медичних послуг та лікарських засобів, оплата яких гарантується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Медичні послуги та лікарські засоби, що не включені до програми медичних гарантій, не підлягатимуть оплаті за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на реалізацію програми медичних гарантій, але можуть покриватися за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на реалізацію інших державних програм та заходів, місцевих бюджетів, медичного страхування, юридичних і фізичних осіб та з інших джерел, не заборонених законодавством.

Програма медичних гарантій затверджується Верховною Радою України у складі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Таким чином, парламент щороку схвалюватиме перелік медичних послуг і лікарських засобів, які гарантовані державою та оплачуються за рахунок бюджетних коштів.

Обсяг коштів Державного бюджету України, що спрямовуються на реалізацію програми медичних гарантій щорічно визначається як частка у розмірі не менше 5 % ВВП України. Видатки на програму медичних гарантій є захищеними статтями видатків бюджету. Звуження програми медичних гарантій, як правило, не допускається.

2. Кампанія із вибору лікаря первинної медичної допомоги

Медична реформа розпочнеться з рівня первинної медичної допомоги.

Відповідно до Закону пацієнт (його законний представник) реалізує своє право на вибір лікаря шляхом подання надавачу медичних послуг декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу.

У квітні 2018 року розпочнеться кампанія з вибору пацієнтами лікаря первинної медичної допомоги. Пацієнт зможе обрати для себе будь-якого лікаря, незалежно від  зареєстрованого місця проживання чи перебування. При цьому, декларація про вибір лікаря первинної допомоги, яку кожен громадянин має підписати зі своїм сімейним лікарем (педіатром чи терапевтом – для дитини), повідомляє державу, який заклад охорони здоров’я або самозайнятий лікар має отримати гроші за лікування конкретного пацієнта.

Форма декларації про вибір лікаря буде затверджена Міністерством охорони здоров’я України.

Важливо, що сімейного лікаря можна змінювати необмежену кількість разів.

При цьому, надавачам медичних послуг забороняється відмовляти у прийнятті декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, та веденні пацієнта, зокрема, на підставі наявності у пацієнта хронічного захворювання, його віку, статі, соціального статусу, матеріального становища, зареєстрованого місця проживання тощо, крім випадків, передбачених законодавством.

Разом з тим, скористатися допомогою спеціалізованого лікаря після запровадження реформи можна буде лише після консультації лікаря первинної ланки.

Якщо раніше існувала можливість відразу звернутися до вузькопрофільного спеціаліста, тепер отримати його послуги безоплатно можна лише за направленням сімейного лікаря. Якщо лікар первинної ланки не має достатньої кваліфікації чи устаткування для допомоги пацієнту або вирішив, що потрібна допомога вузькопрофільного спеціаліста, він надає хворому направлення. Лише за направленням можливе безоплатне отримання вторинної (спеціалізованої), третинної (високоспеціалізованої), паліативної медичної допомоги або медичної реабілітації. Якщо ж пацієнт не погодиться з рішенням свого сімейного лікаря та звернеться самостійно до потрібного спеціаліста, йому доведеться сплатити за надані медичні послуги самостійно.

При наданні медичної допомоги в амбулаторних умовах лікарські засоби за програмою медичних гарантій надаються пацієнту на підставі рецепта лікаря суб’єктом господарювання, який здійснює діяльність з роздрібної торгівлі лікарськими засобами та уклав договір про реімбурсацію.

3. Національна служба здоров'я України

Для реалізації основних положень медичної реформи в Україні створюється Національна служба здоров’я України (НСЗУ), яка буде мати статус центрального органу виконавчої влади та укладатиме договори про медичне обслуговування із надавачами медичних послуг (закладами охорони здоров’я усіх форм власності та фізичними особами - підприємцями, які одержали ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики).

НСЗУ буде національним страховиком, який замовлятиме медичні послуги та лікарські засоби за програмою медичних гарантій та оплачуватиме їх за встановленими тарифами.

Кабінет Міністрів України найближчим часом планує оголосити конкурс на посаду Голови НСЗУ, а старт роботи НСЗУ заплановано на липень цього року.

Положення про НСЗУ затверджено Урядом 27 грудня 2017 року.

4. Реорганізація медичних закладів

Впровадження медичної реформи в Україні передбачає зміну юридичного статусу закладів охорони здоров’я. Так, протягом першого півріччя 2018 року заклади первинної медичної допомоги мають пройти реорганізацію з бюджетних установ на комунальні некомерційні підприємства.

Реорганізація є необхідною умовою, оскільки тільки медичні заклади у статусі комунальних некомерційних підприємств зможуть укласти договори з НСЗУ та отримувати пряме фінансування за надані медичні послуги з Державного бюджету.

Як неприбуткові установи, медичні заклади не будуть платниками податку на прибуток підприємств і зможуть самостійно розпоряджатися отриманими від НСЗУ бюджетними коштами. Зокрема, вони зможуть вільно встановлювати розмір заробітної плати для медичних працівників та купувати новітнє медичне обладнання.

5. Нові засади фінансування медицини

З 2018 року розпочинається перехід від бюджетного утримання медичних закладів до закупівлі їхніх послуг за бюджетні кошти.

Тобто, впроваджується принцип "гроші ходять за пацієнтом", що, за задумом авторів реформи, повинно породити позитивну конкуренцію між медичними закладами, оскільки більші фінансові можливості отримає та установа, яка високою якістю медичних послуг залучає більшу кількість пацієнтів, а, відповідно, й більшу суму виплат за укладеними із НСЗУ договорами.

Вартість медичної послуги сплачуватиметься НСЗУ за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до програми медичних гарантій безпосередньо надавачам медичних послуг.

Держава платитиме за медичні послуги не лише державним і комунальним, але й приватним медичним закладам, а також самозайнятим лікарям, які здійснюють медичну практику як підприємці.

Таким чином, головна ідея медичної реформи – це відмова від неефективної підтримки мережі медичних закладів за рахунок бюджету на користь фінансування конкретних потреб пацієнтів у якісних медичних послугах та лікарських засобах.

Разом з тим, Верховна Рада України вирішила на перехідний період (2018-2019 роки) залишити обидві системи фінансування - медичну субвенцію і прямі виплати за договорами з НСЗУ.

Медичні заклади, які не реорганізуються та не укладуть договори з НСЗУ, будуть до кінця 2019 року фінансуватися за рахунок медичної субвенції.

Водночас, медичні заклади зможуть приєднуватися до реформи тільки групами, тобто одразу весь район, місто або ОТГ. Це зумовлено тим, що медична субвенція перераховується у конкретний місцевий бюджет, і відповідно може бути скасована повністю для цього бюджету, а не окремого закладу.

З 2020 року усі медичні заклади повинні стати некомерційними комунальними підприємствами та розпочати медичне обслуговування населення за договорами із НСЗУ.

Приватні практики первинної допомоги (лікарі-ФОПи та приватні заклади) можуть укласти договір та розпочати роботу з НСЗУ в будь-який момент.

Варто зазначити, що державним та комунальним закладами охорони здоров’я, забороняється вимагати від пацієнтів винагороду в будь-якій формі за медичні послуги та лікарські засоби, надані за програмою медичних гарантій. Такі дії є підставою для притягнення до відповідальності, передбаченої договором про медичне обслуговування населення, в тому числі одностороннього розірвання договору з ініціативи НСЗУ.

Крім того, у закладах охорони здоров’я державної та комунальної форм власності обсяг платних медичних послуг, які не входять до програми медичних гарантій, не може складати більше 20 % від обсягу всіх наданих послуг. Це обмеження діє до 31 грудня 2024 року.

6. Договір про медичне обслуговування населення

Підставою для переходу на нову систему фінансування є договір про медичне обслуговування за програмою медичних гарантій, який заклад охорони здоров’я (самозайнятий лікар) укладає із НСЗУ у письмовій або електронній формі.

НСЗУ не має права відмовити надавачу медичних послуг в укладені з ним договору.

При цьому, відомості по усі укладені договори підлягають опублікуванню на офіційному веб-сайті НСЗУ протягом п’яти днів з моменту їх укладення.

7. Тарифи на медичні послуги та лікарські засоби

Для всієї території України встановлюються єдині тарифи оплати медичних послуг та лікарських засобів, які надаються пацієнтам за програмою медичних гарантій.

При цьому, оплата згідно з тарифом гарантована всім надавачам медичних послуг відповідно до укладених з ними договорів про медичне обслуговування населення.

Методика розрахунку вартості послуги з медичного обслуговування затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2017 р. № 1075.

Конкретні тарифи на медичні послуги лише розробляються.

Відшкодування вартості лікарських засобів за програмою медичних гарантій також здійснює НСЗУ. При цьому, розмір відшкодування (повне або часткове) визначається договором про реімбурсацію, укладеним із суб’єктом господарювання, який здійснює роздрібний продаж ліків.

8. Електронна система охорони здоров'я

Згідно Закону Міністерство охорони здоров’я України планує до 01 січня 2018 року створити в Україні електронну систему охорони здоров’я (e-Health).

У перспективі уся медична документація буде електронною, а записатися на візит до лікаря можна буде онлайн. Також завдяки e-Health пацієнти зможуть відслідковувати наявність у конкретних лікарнях безкоштовних ліків.

Передбачається, що підписуючи декларацію про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, пацієнт (його законний представник) надає згоду на доступ до даних про нього, що містяться в електронній системі охорони здоров’я, такому лікарю, а також іншим лікарям за його направленням у межах, необхідних для надання медичних послуг такими лікарями.

Порядок функціонування електронної системи охорони здоров’я має затвердити Кабінет Міністрів України

Після запровадження системи e-Health оплата медичних послуг та лікарських засобів за програмою медичних гарантій здійснюватиметься виключно на підставі інформації та документів, що внесені надавачем медичних послуг до цієї системи.

Так, надавач медичних послуг складає звіт в електронній системі охорони здоров’я, в якому зазначається обсяг наданих пацієнтам медичних послуг та лікарських засобів, а оплата тарифу здійснюється НСЗУ в порядку черговості надходження таких звітів.

 

За більш детальною інформацією  звертайтеся до Єланецького бюро правової допомоги за адресою: смт.Єланець, вул. Соборна 136, каб. №1., тел. (05159) 9-15-10.

 

 

Що робити у випадку втрати трудової книжки?

 

Передусім слід зазначити, що процедуру оформлення та видачі дубліката трудової книжки визначений Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників.

Згідно з розділом 5 Інструкції № 58 особа, яка загубила трудову книжку (вкладиш до неї), зобов’язана негайно заявити про це власнику або уповноваженому ним органу за місцем останньої роботи.

Не пізніше 15 днів після заяви, а у разі ускладнення - в інші строки, власник або уповноважений ним орган видає працівникові іншу трудову книжку або вкладиш до неї нового зразка з написом «Дублікат» у правому верхньому кутку першої сторінки. Дублікат трудової книжки або вкладиш до неї заповнюються за загальними правилами. У розділи «Відомості про роботу», «Відомості про нагороди» і «Відомості про заохочення» при заповненні дубліката вносяться записи про роботу, а також про нагороди і заохочення за місцем останньої роботи на підставі раніше виданих наказів (розпоряджень).

Якщо працівник до влаштування на це підприємство вже працював, то при заповненні дубліката трудової книжки в розділ «Відомості про роботу» у графу 3 спочатку вноситься запис про загальний стаж його роботи до влаштування на це підприємство, який підтверджується документами.

Загальний стаж роботи записується сумарно, тобто зазначається загальна кількість років, місяців, днів роботи без уточнення, на якому підприємстві, в які періоди часу і на яких посадах працював у минулому власник трудової книжки.

До дубліката трудової книжки має бути внесено інформацію про трудову діяльність, яка передувала роботі в останній організації та яку підтверджено документами.

Такими документами можуть бути засвідчені у встановленому порядку: довідки про роботу в інших організаціях; копії наказів (розпоряджень) про прийняття, переведення, звільнення з попередніх місць роботи; дипломи (свідоцтва); довідки про періоди отримання допомоги по безробіттю; трудові договори про роботу у фізичних осіб, відомості з Пенсійного Фонду України за формою СЗВ-К і СЗІ-5 (перша містить відомості про стаж за той період, коли працівник ще не був зареєстрований в системі обов’язкового страхування пенсії, друга довідка є вже випискою з особового рахунку працівника).

Згідно з частиною сьомою пункту 5.3 Інструкції № 58 власник або    уповноважений ним орган зобов’язаний сприяти працівникові в одержанні документів, які підтверджують стаж  його роботи, що передував влаштуванню на це підприємство.

Якщо роботодавець вже не існує, тобто суб’єкт господарювання ліквідований, то потрібно направляти запит в архів, де зберігаються документи цієї організації. Архів видасть довідку, яка буде одним з документів, підтверджуючих Ваш стаж.

            Ця інформація є необхідною для визначення тривалості страхового стажу як для призначення пенсії, так і для призначення допомоги по безробіттю або з тимчасової непрацездатності.

П       ри цьому, у разі необхідності отримання Вами додаткових роз’яснень з питань застосування законодавства про працю, пропонуємо Вам звернутись до  Єланецького бюро правової допомоги  за адресою: смт. Єланець, вул. Соборна, 136,  кабінет 1, чи за номером телефону: (05159) 9-15-10.

  

 

 

 

 Нові засоби примусового стягнення боргів за аліментами з недобросовісних батьків/

 

Нещодавно Верховна Рада України прийняла Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів».

Серед нововведень в частині примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів на утримання дитини можна виділити наступні положення:

1. Внесено зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення, якими вводиться новий вид стягнення – соціальні роботи. Передбачається, що у разі несплати аліментів на утримання дитини, одного з подружжя, батьків або інших членів сім’ї і виникнення заборгованості за шість місяців, до особи застосовуються соціальні роботи. Соціальними роботами є суспільно корисні відплатні роботи, вид яких визначається органами місцевого самоврядування, та які один із батьків виконує у вільний від основного місця роботи час. Такі роботи призначатимуться виключно постановою суду на строк від 120 до 240 годин, із лімітом відпрацювання не більше 8 годин на добу, або 2 години для неповнолітніх.

Крім того, законодавством передбачено, що у разі ухилення порушника від відбування соціальних робіт постановою суду за поданням Державної кримінально-виконавчої служби, невідбутий строк соціальних робіт може бути замінено адміністративним арештом із розрахунку, що одна доба арешту дорівнює п’ятнадцяти годинам невідбутих соціальних робіт, але у будь якому випадку арешт не може перевищувати п’ятнадцять діб.

Внесення вказаних змін здійснено з метою впливу на несумлінних батьків, адже за ухилення від сплати аліментів вони будуть виконувати оплачувані суспільно корисні роботи, а отримані за такі роботи кошти будуть спрямовуватися на сплату аліментів, що є, на відміну від безоплатних громадських робіт, більш ефективним заходом для погашення наявної заборгованості.

2. Внесено зміни до Сімейного кодексу України у частині вирішення одним із батьків питання тимчасового виїзду за межі України з дитиною без згоди другого з батьків. Згідно із запропонованими змінами, той з батьків, з яким рішенням суду визначено місце проживання дитини, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України:

а) на строк, що не перевищує одного місяця;

б) на строк, що перевищує один місяць, з метою лікування, навчання дитини за кордоном, за наявності довідки, виданої органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем про наявність у другого з батьків заборгованості зі сплати аліментів у розмірі, що сукупно перевищує суму відповідних платежів за шість місяців.

Отже, тепер, щоб поїхати з дитиною на лікування чи відвідати родичів за межами України, не потрібно буде отримувати згоду другого з батьків, що суттєво прискорить процедуру перетину кордону. Однак такий захід містить в собі потенційний ризик для другого з батьків більше ніколи не побачити свою дитину внаслідок незаконного вивезення її на постійне місце проживання під приводом лікування.

3. До Закону України «Про виконавче провадження» прийнято рішення додати положення, яким передбачається, що у разі наявності заборгованості зі сплати аліментів за шість місяців, необхідно, до погашення заборгованості у повному обсязі, встановлювати тимчасове обмеження боржника у праві:

керування транспортними засобами;

користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії;

у праві полювання.

Також передбачена можливість обмеження боржника у праві виїзду за межі України до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Не допускаються тимчасові обмеження боржника у його праві керування транспортними засобами у випадках, якщо:

1) встановлення такого обмеження позбавляє боржника основного законного джерела засобів для існування;

2) використання боржником транспортного засобу у зв’язку з інвалідністю чи перебуванням на утриманні боржника особи з інвалідністю І, ІІ групи, визнаної в установленому порядку або дитини з інвалідністю;

3) проходження боржником строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або якщо боржник проходить військову службу та виконує бойові завдання військової служби у бойовій обстановці чи в районі проведення антитерористичної операції;

4) розстрочення або відстрочення сплати аліментної заборгованості у порядку, встановленому законом.

З урахуванням вищенаведених змін можна дійти висновку, що такі заходи примусового стягнення заборгованості мають суттєво підвищити «сумлінність батьків» в частині сплати аліментів на утримання дитини.

  

 

 

 Виселити не можна залишити: як зняти з реєстрації особу із Вашого житла.

Стаття 47 Конституції України проголошує, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

При цьому, реалізуючи право на житло, людина може користуватись тільки тим житлом, право користування яким у неї виникло з правочину або на підставі закону. Відповідно до законодавства України таке право виникає у власника житла (глава 28 Цивільного кодексу (надалі -ЦК)), членів його сім’ї (ст. 405 ЦК, ст. 156 Житлового кодексу Української РСР (надалі – ЖК)), орендаря (наймача) житла (ст. 810 ЦК, 61 ЖК), членів його сім’ї (ст. 816 ЦК, ст. ст. 64, 160 ЖК) тощо.

Однак, часто виникають ситуації, коли зареєстрована особа, фактично не проживає за місцем реєстрації продовж тривалого часу, але самостійно не хоче "виписуватися", будь це колишній чоловік, що вже 10 років не живе по "прописці", а змінювати місце реєстрації не хоче, бо живе з батьками, які втратять субсидію в той же день, як син зареєструється за "адресою проживання", чи рідний брат, який виїхав на заробітки й вертатися на Батьківщину не планує, а може й взагалі далекий знайомий, якого Ви чомусь вирішили зареєструвати у власному житлі....

А оплачувати додаткові комунальні витрати продовжуєте Ви...

Що ж робити в такій ситуації?

Вихід є.

Так, зняти особу з місця реєстрації можна як в добровільному, так і в судовому порядку.

Найшвидший шлях – це звісно добровільна згода. В такому разі особа повинна подати заяву до виконавчого органу сільської, селищної або міської ради за місцезнаходженням житлового приміщення, або до центру надання адміністративних послуг за місцезнаходженням житлового приміщення, в якому зареєстрована особа та сплатити адміністративний збір у розмірі 0, 0085 розміру мінімальної заробітної плати. Якщо ж особа не може самостійно подати заяву, від її імені такі дії може здійснити представник за довіреністю. В день подання особою або її представником заяви та всіх необхідних документів, орган реєстрації приймає рішення про зняття з реєстрації або про відмову у знятті з реєстрації місця проживання особи та вносить відомості про зняття з реєстрації місця проживання у паспорт (або інший документ, який посвідчує особу громадянина).

Слід зазначити, що за заявою особи зняття з реєстрації може бути здійснено одночасно з реєстрацією нового місця проживання. Оскільки, згідно ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» кожен громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов’язані зареєструвати своє місце проживання, а тому особі необхідно звернутись до органу реєстрації за місцезнаходженням житлового приміщення, в якому особа бажає зареєструватися.

Важливо звернути увагу на те, що законодавство розрізняє зняття з реєстрації особи, що є членом сім'ї власника та зняття з реєстрації особи, що не є членом сім'ї.

Відповідно до норм Житлового кодексу України, до членів сім’ї власника житлового приміщення належать: чоловік або дружина власника, їх діти та батьки; членами сім'ї власника жилого приміщення може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно  проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Так, якщо особа, яка не є членом сім’ї власника, не погоджується на добровільне зняття з реєстрації місця проживання, власник житлового приміщення, можете звернутись до вищевказаних органів із заявою та документами, які підтверджують, що саме він є власником житлового приміщення (свідоцтво про право власності на нерухоме майно, інформаційна довідка та ін.). Документи, які підтверджують право власності на житлове приміщення є підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання.

Крім цього, власник житлового приміщення в будь-який час може звернутись до суду з позовом про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації.

Це підтверджується й судовою практикою. Так, у правовій позиції Судової палати у цивільних справах Верховного суду України у справі №6-709цс16 зазначається, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час. Після набрання судового рішення законної сили, власнику житлового приміщення необхідно звернутись з рішенням суду та заявою про зняття з реєстрації місця проживання особи до органів реєстрації: до виконавчого органу сільської, селищної або міської ради, за місцезнаходженням житлового приміщення, або до центру надання адміністративних послуг за місцезнаходженням житлового приміщення, в якому зареєстрована особа.

Інша ситуація виникає, коли зняти з реєстрації необхідно члена сім'ї власника.

Відповідно до статті 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

В такому разі власник житлового приміщення після спливу 1 року (якщо житлове приміщення знаходиться у приватній власності) або 6 місяців (якщо житлове приміщення знаходиться у комунальній або державній власності) з моменту припинення проживання члена його сім’ї у цьому житловому приміщенні, має право звернутись до суду з позовом про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим  приміщенням та зняття з реєстрації. Також необхідно надати документальні підтвердження, якими слугуватимуть: довідка про склад сім'ї, рішення суду або свідоцтво про розірвання шлюбу, що підтвердить, що особа, котру хочуть зняти з реєстрації не є членом вашої сім’ї. У випадку, коли такі документи відсутні, але особа не є вам близьким родичем, можна робити посилання в позовній заяві на положення статей 64 та 156 ЖК України, в яких зазначається, що до членів сім'ї власника житла належать дружина (чоловік) власника житла, їх діти і батьки, а також інші особи, якщо вони постійно проживають спільно з власником житла та ведуть з ним спільне господарство. При цьому потрібно буде доводити вже другу підставу для зняття з реєстрації – проживання протягом року в житлі не за місцем реєстрації, а також та те, що з даною особою не ведеться спільного господарства.

Щодо формування позовних вимог, то відповідно до статті 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання", зняття з реєстрації місця проживання здійснюється в день звернення особи, на підставі заяви особи, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку, а тому в прохальній частині потрібно вказувати вимогу «позбавлення права користування житловим приміщенням». Це підтверджується і в рішенні ВСУ №825/1335/13-а від 01 березня 2016 року, де вказується, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред’явивши разом з тим одну із таких вимог: позбавлення права власності на житлове приміщення;  позбавлення права користування житловим приміщенням; про виселення; визнання особи безвісно відсутньою; оголошення фізичної особи померлою.

Таким чином, якщо у Вашому житлі зареєстрована особа, яка тривалий час не проживає за місцем реєстрації, Ви маєте право зняти дану особу з реєстрації. Проте існує багато нюансів такої процедури, на які необхідно звертати увагу для досягнення максимально позитивного результату.

 

 Єланецьке бюро правової допомоги інформує!

   Комітет Верховної Ради з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення схвалив до другого читання урядовий законопроект № 6614 про пенсійну реформу.

   Пенсійна реформа, задекларована у законопроекті. передбачає проведення осучаснення пенсій з 1 жовтня цього року за показниками заробітної плати за 2014, 2015, 2016 роки – 3764,40 гривень. Розміри цього підвищення для кожного пенсіонера будуть різними: залежно від особистого трудового внеску пенсіонера, його стажу та отримуваної заробітної плати.

   Також з 1 жовтня 2017 року має відбутися перерахунок пенсій з урахуванням прожиткового мінімуму на 1 грудня 2017 року та скасування обмеження виплат пенсій працюючим пенсіонерам на 15%.

   Водночас пенсійна реформа передбачає посилення вимог до страхового стажу при виході на пенсію. Зокрема, вже з наступного року мінімальний страховий стаж при виході на пенсію в 60 років має становити 25 років. Після чого щорічно буде збільшуватися на один рік, аж до 2028 року, поки не становитиме 35 років.

   Котенко І.О. начальник Єланецького бюро правової допомоги.

 

 

 

 Використання страхових сертифікатів міжнародної системи автомобільного страхування

«Зелена картка»

Зміст

1. Загальна інформація про страховий сертифікат «Зелена картка».

2. Як придбати страховий сертифікат «Зелена картка»?

3.Використання страхових сертифікатів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка".

НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА

1.    Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (ст.1) від 01.07. 2004 р. N 1961-ІV

2.    Офіційний сайт МТСБУ http://www.mtsbu.ua/ua/green_card/80365/

1.    Загальна інформація про страховий сертифікат «Зелена картка»

У разі виїзду транспортного засобу, зареєстрованого в Україні, до країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена карта» » (далі-Система «Зелена картка») власник такого транспортного засобу зобов'язаний мати чинний договір міжнародного страхування, посвідчений відповідним уніфікованим страховим сертифікатом «Зелена картка».

Страхова компанія забезпечує відшкодування шкоди, заподіяної потерпілим — третім особам внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася під час дії цього полісу і винуватцем якої був водій транспортного засобу, зазначеного цьому полісі. Виплата страхового відшкодування здійснюється на умовах, визначених законодавством про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів країни відвідання, де стався страховий випадок.

Міжнародна система автомобільного страхування «Зелена картка» заснована у травні 1949 року відповідно до положень Женевської рекомендації № 35, прийнятої Підкомітетом по дорожньому транспорту Економічної комісії Організації Об’єднаних Націй для Європи. Основними завданнями системи було створення механізму захисту інтересів власників транзитних автомобілів та потерпілих від цих автомобілів у країні відвідування. Таким чином було знайдено та імплементовано ефективне вирішення проблеми гарантій відшкодування шкоди, спричиненої транспортними засобами, зареєстрованими за кордоном через створення Системи  «Зелена картка», яка почала діяти з січня 1953 року. Система репрезентує собою партнерство національних ринків автострахування та урядів відповідних країн. Фактичними суб’єктами  Системи виступають Бюро країн та страхові компанії - їх члени, уповноважені здійснювати обов’язкове страхування цивільної відповідальності.

         Значним кроком у розвиток міжнародної системи автострахування «Зелена картка» стало прийняття 94 сесією Європейської економічної комісії ООН у листопаді 2000 року нової Зведеної  резолюції щодо покращення автодорожнього руху. Зазначена Резолюція була схвалена усіма  країнами, що входять до цього міжнародного органу, в тому числі і Україною. Зокрема, йдеться про умови функціонування та вимоги до національних бюро тих країн, які входять у Систему «Зелена картка».

2.    Як придбати страховий сертифікат «Зелена картка»?

Для укладання договору міжнародного обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності необхідно звернутися до страховика, що має право на здійснення цього виду страхування або до офіційного представника такого страховика.

         Надавати послуги з міжнародного обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності мають право страхові компанії, які мають статус повного члена Моторного (транспортного) страхового бюро України.

         Міжнародний договір «Зелена картка» може укладатися на строк 15 днів, 1 місяць, 2 місяці, 3 місяці, 4 місяці, 5 місяців, 6 місяців, 7 місяців, 8 місяців, 9 місяців, 10 місяців, 11 місяців або один рік.

         Починаючи з 01.03.2014 розпочато  укладання договорів міжнародного страхування «Зелена картка» із одночасним внесенням інформації про укладений договір страхування в єдину централізовану базу даних (ЦБД) МТСБУ за допомогою підсистеми  «Green Card online». Ознакою укладення договору через підсистему «Green Card online» є контрольний код, згенерований ЦБД МТСБУ та нанесений у нижньому правому куті бланку сертифіката «Зелена картка».

Оформлення договорів міжнародного страхування із застосуванням підсистеми «Green Card online» здійснюється в офісах страхових компаній та страховими агентами, що мають доступ до Інтернету. Страхові агенти мають також можливість оформити договір страхування та отримати контрольний код за допомогою інструменту SMS запитів до ЦБД.

         Така технологія унеможливлює виготовлення фальшивого страхового документа, дозволяє забезпечити перевірку дійсності договору при перетині кордону та дозволяє страхувальнику, одразу після оформлення договору страхування, перевірити його статус, звернувшись до ЦБД МТСБУ .

3.    Використання страхових сертифікатів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка"

У разі виїзду транспортного засобу, зареєстрованого в Україні, до країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка" власник такого транспортного засобу зобов'язаний мати чинний договір міжнародного страхування, посвідчений відповідним уніфікованим страховим сертифікатом "Зелена картка".

Виїзд з України до країн - членів міжнародної системи автострахування "Зелена картка" транспортного засобу, зареєстрованого в Україні, у разі відсутності договору міжнародного страхування, укладеного зі страховиком - повним членом МТСБУ і посвідченого відповідним уніфікованим страховим сертифікатом "Зелена картка", забороняється.

 

 

 

  Встановлення факту проживання на території України для визначення громадянства України

           Зміст

1.  1. Нормативно-правова база.

2. 2. Поняття «громадянин» та «громадянство України» згідно Закону України «Про громадянство України».

     3.Розгляд справ про встановлення факту.

 1. Нормативно-правова база.

·      

 

           Конституція України

        Закон України «Про громадянство України»

  2. Поняття «громадянин» та «громадянство України» згідно Закону України «Про громадянство України».

 

У ст. 1 Закону  вказані терміни  вживаються  в  такому значенні:

- громадянство України - правовий зв'язок між фізичною особою і  Україною,  що  знаходить  свій  вияв  у  їх  взаємних  правах   та обов'язках;

-    громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України

 

3.Розгляд справ про встановлення факту.

Згідно ст. 3 Закону громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24.08.1991р.) постійно проживали на території України, які на момент набрання чинності Законом    (13.11.1991 р.) проживали в Україні і не були громадянами інших держав, особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13.11.1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено запис „громадянин України” та діти таких осіб, які прибули в Україну разом з батьками і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України, особи, які набули громадянства України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Суть поданих до суду заяв полягає в установлені юридичного факту постійного проживання в Україні станом на 24.08.1991 рік, або в інший період, що необхідно заявником для вирішення питання про прийняття громадянства. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у цивільному процесі в порядку окремого провадження.

 Відповідальність банків при здійсненні переказу коштів

План

1.Поняття « банківського переказу ».

2.Відповідальність банків при здійсненні переказу коштів.

Література:

1.     Закон України « Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» №2346-ІІІ від 05.04.2001 року/

 

1.       Поняття « банківського переказу ».

Банківський переказ являє собою просте доручення комерційного банку своєму банку-кореспонденту сплатити відповідну суму грошей на прохання і за рахунок переказника іноземному отримувачу (бенефіціару) із зазначенням способу відшкодування банку-платнику сплаченої ним суми.

Банки починають брати участь у цій формі розрахунків при поданні в банк імпортера відповідної заяви на оплату контракту. Банки не несуть ніякої відповідальності за платіж (поставка товару, передання документів, а також сам платіж не входять у функції банку до моменту подання платіжного доручення). Таким чином, банки несуть мінімальну відповідальність при банківському переказі і, отже, стягують мінімальну комісійну винагороду. При банківському переказі комісію, як правило, бере банк імпортера з переказодавця, відповідно до тарифів комісійного винагородження комерційного банку за роботу з клієнтами (розмір її визначається самим банком і є або фіксованим, або виражається у відсотках). Банк імпортера, прийнявши заяву на переказ від клієнта-імпортера, надсилає від свого імені платіжне доручення у відповідний банк експортера тим способом, який вказується в заяві клієнта: поштою, телексом, через систему СВІФТ (SWIFT). Зараз у міжнародній банківській практиці використовується відправлення платіжних доручень або телексом, або каналами системи СВІФТ.

Після отримання платіжного доручення банк експортера перевіряє його правильність і зараховує отриману суму на рахунок експортера. Це схема банківського переказу за фактично поставлений товар. Вона вигідніша імпортеру, оскільки останній отримує товар і документи, як правило, до моменту оплати.

Банківський переказ у розрахунках за експортні товари та надані послуги. Комерційний банк виконує платіжні доручення іноземних банків-кореспондентів про виплату коштів на користь того, хто отримує переказ, тобто клієнтів банку або клієнтів банків-кореспондентів цього комерційного банку усередині країни — за умови визначення в платіжному дорученні одного із зазначених нижче способів відшкодування сум, що виплачуються:

- зарахування суми переказу на рахунок «Ностро» в банку переказника;

- зарахування суми переказу на рахунок «Ностро» в третьому банку;

- надання права дебетувати сумою переказу рахунок «Лоро» банку переказника в комерційному банку.

На кожне платіжне доручення іноземного банку складається меморіальний ордер за встановленою формою, тобто дебетується рахунок «Ностро» банку в тому банку, від якого надійшло платіжне доручення, і кредитується розподільний рахунок клієнта. У тексті меморіального ордера обов’язково вказується дата валютування, що вказана в платіжному дорученні банку-кореспон­дента.

Суми документарних переказів, що надійшли від банків-кореспондентів, не зараховуються на рахунок клієнта, обліковуються на проміжному рахунку до надання їм указаних у дорученні документів у встановлені строки. При неотриманні документів у іноземного банку переказника запитують інструкції сто­совно переказу.

Комерційний банк повинен сповістити клієнта, який отримав переказ, про отримані на його ім’я платіжні доручення іноземних банків, що залишаються без виконання з тих чи інших причин (відсутність валютного покриття або валютного рахунку тощо).

Банківський переказ у розрахунках за імпортовані товари й отримані послуги. Комерційний банк виконує доручення своїх клієнтів-підприємств і установ, які мають у банку поточний валютний балансовий рахунок, — на переказування валюти за кордон для оплати вартості імпортованого товару, товарних документів або документів про надання послуг; як авансові плате­жі, передбачені умовами зовнішньоторговельних контрактів; для оплати простих і переказних векселів за придбані в кредит товари; для погашення заборгованості, що з’явилася в результаті перерахунків, та на інші цілі, пов’язані з імпортом та експортом товарів і послуг у межах залишку коштів на валютному рахунку клієнта.

2.     Відповідальність банків при здійсненні переказу коштів.

Закон України « Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» №2346-ІІІ від 05.04.2001 року передбачено, що  Банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів.

Банки, які уклали агентські договори з юридичними особами (комерційними агентами), несуть відповідальність перед платником та отримувачем, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів. 

У разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

У разі порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу цей банк зобов'язаний сплатити отримувачу пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. В цьому випадку платник не несе відповідальності за прострочення перед отримувачем.

Отримувач має право на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.

У разі помилкового переказу суми переказу на рахунок неналежного отримувача, що стався з вини банку, цей банк-порушник зобов'язаний негайно після виявлення помилки переказати за рахунок власних коштів суму переказу отримувачу. У противному разі отримувач має право у встановленому законом порядку вимагати від банку-порушника ініціювання переказу йому суми переказу за рахунок власних коштів, сплати пені в розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення починаючи від дати завершення помилкового переказу, яка не може перевищувати 10 відсотків суми переказу.

Одночасно банк-порушник зобов'язаний після виявлення помилки негайно повідомити неналежного отримувача про здійснення помилкового переказу і про необхідність ініціювання ним переказу еквівалентної суми коштів цьому банку протягом трьох робочих днів від дати надходження такого повідомлення. Форма повідомлення банку про здійснення помилкового переказу встановлюється Національним банком України.

У разі переказу банком-порушником за рахунок власних коштів суми переказу отримувачу та своєчасного повідомлення неналежного отримувача про здійснення помилкового переказу, а також своєчасного переказу неналежним отримувачем суми переказу цьому банку банк-порушник залишає цю суму у власному розпорядженні. При цьому, у разі порушення неналежним отримувачем зазначеного триденного строку, банк-порушник має право вимагати від неналежного отримувача повернення суми переказу, а також сплату пені в розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день починаючи від дати завершення помилкового переказу до дня повернення коштів включно, яка не може перевищувати 10 відсотків суми переказу.

У разі помилкового переказу з рахунка неналежного платника, що стався з вини банку, цей банк зобов'язаний переказати за рахунок власних коштів суму переказу на рахунок неналежного платника, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня помилкового переказу до дня повернення суми переказу на рахунок неналежного платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором.

У разі переказу з рахунка платника без законних підстав, за ініціативою неналежного стягувача, з порушенням умов доручення платника на здійснення договірного списання або внаслідок інших помилок банку повернення платнику цієї суми здійснюється у встановленому законом судовому порядку. При цьому банк, що списав кошти з рахунка платника без законних підстав, має сплатити платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором.

Спори, пов'язані із здійсненням банками переказу, розглядаються у судовому порядку.

 

 

 Підвищення рівня аліментів у 2017 році.

 

  Актуальним питанням сімейного права, яке викликає значний інтерес серед громадян, є питання аліментів.

  Позитивним моментом на шляху забезпечення інтересів дітей став Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» № 4928 від 08.07.2016. У даній статті зупинимось на змінах, що передбачені Законом в частині регулювання аліментів.

  Згідно з чинною редакцією ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

  Положеннями ч. 2 ст. 182 Сімейного Кодексу України в редакції, що пропонується, передбачено наступне: «Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку».

  З проаналізованих положень випливає, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 713 грн. для дитини віком до 6 років та 888, 50 грн. для дітей віком від 6 до 18 років.

  Важливим положенням Закону на шляху захисту інтересів дітей стало внесення до обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів. З набуттям чинності змін до Сімейного кодексу України приховані доходи платника аліментів стануть підставою призначення вищої суми аліментів.

  Положеннями ч. 3 ст. 184 чинного Сімейного кодексу України (в чинній редакції) передбачено, що якщо розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, менше мінімального розміру аліментів, то дитині призначається відповідно до закону державна допомога в розмірі різниці між визначеним розміром аліментів і 30 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Проте нова редакція Сімейного кодексу не міститиме зазначеного положення.

  До того ж при набутті чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» отримувачі аліментів можуть звернутися до суду із позовною заявою про збільшення розміру аліментів на підставі ст. 192 Сімейного Кодексу України. Адже з’являться можливості щодо перегляду розміру аліментів, оскільки, згідно зі змінами, законодавець передбачає можливість врахування при визначенні розміру аліментів витрат платника аліментів, щодо яких відсутня інформація про джерела походження та наявність рухомого, нерухомого майна, грошових коштів.

 

За більш детальною інформацією  звертайтеся до Єланецького бюро правової допомоги за адресою: смт.Єланець, вул. Соборна 136, каб. №1., тел. (05159) 9-10-15.

 Як вирішити межовий спір під час використання земельних ділянок.

 Більшість спорів виникають через незнання власниками землі та землекористувачами правил добросусідства, а також відсутність належно оформлених документів, які б підтверджували право власності або користування земельною ділянкою.

У більшості ситуацій, має місце порушення правил добросусідства. Попередити такі суперечки можливо якщо виконувати вимоги до ч.1 ст.103 Земельного кодексу України, а саме:

• обирати такі способи використання земельних ділянок, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, шумове забруднення тощо)- (відстань від будівлі до дерева и кущів: Від зовнішньої стіни будівлі до стовбура дерева 5м., куща 1,5м. Від межі сусідньої ділянки до стовбура дерева 3м.,до куща 1м.).

• вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров'я людей, тварин, земельні ділянки тощо; (вуличну вбиральню розміщують на відстані 15 м від жилих будівель та 20 м водопостачання (криниці), обов’язково враховується схил ділянки).

• власники та землекористувачі земельних ділянок мають право відрізати корені дерев і кущів, які проникають із сусідньої земельної ділянки, якщо таке проникнення є перепоною у використанні земельної ділянки за цільовим призначенням;

• дерева, які стоять на межі суміжних земельних ділянок, а також плоди цих дерев належать власникам цих ділянок у рівних частинах, але кожен із сусідів має право вимагати ліквідувати дерева, які стоять на спільній межі. витрати на ліквідацію цих дерев покладаються на сусідів у рівних частинах, при чому сусід, який вимагає ліквідації дерев, які стоять на спільній межі, повинен один нести витрати на ліквідацію дерев, якщо інший сусід відмовляється від своїх прав на дерева.

Якщо не вдалося встановити власника ділянки, у Вас є можливість звернутися до Єланецького бюро правової допомоги та скористатись безперешкодним доступом до on-line сервісів Міністерства юстиції, працівники центру роз’яснять правила пошуку та допоможуть отримати відомості із даних сервісів.

 Як вирішити спір щодо місцезнаходження межі земельної ділянки.

Щоб здійснити відновлення меж земельних ділянок, слід залучити землевпорядну організацію, яка має у штаті сертифікованих інженерів-землевпорядників. Із землевпорядною організацією слід укласти договір на складання технічної документації щодо відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Слід знати! згідно з ч.3 ст.158 Земельного кодексу України, органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.  

Землевпорядна організація має здійснити відновлення меж Вашої земельної ділянки. Основою для відновлення меж згідно законодавства мають бути дані земельно-кадастрової документації.

У разі, якщо у Державному фонді документації із землеустрою відсутні будь-які документів, на підставі яких встановлювалися межі Вашої або суміжної земельної ділянки, тобто при неможливості виявлення дійсних меж, їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки (наприклад, за лінією проходження паркану,.

Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки.

Землевпорядна організація має закріпити межі земельної ділянки межовими знаками встановленого зразка.

Якщо не вдається все ж таки вирішити спір у договірному порядку між сусідами, а також за допомогою дій органів місцевого самоврядування, то спір вирішується в судовому порядку. Звертайтесь до Єланецького бюро правової допомоги та отримайте допомогу кваліфікованого захисника – адвоката за державний кошт.

 Державна реєстрація права власності на житлові будинки які закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року.

З 1 січня 2016 року в Україні набув чинності новий порядок реєстрації нерухомості. Серед змін до законодавства найпрогресивнішою є скасування документа про право власності під час первинної реєстрації нерухомості. Раніше такий документ видавався реєстраторами Державної реєстраційної служби. Натомість зараз нотаріус, державний реєстратор, акредитований суб’єкт наділені повноваженнями видавати власнику інформацію про внесення відомостей до Реєстру речових прав.

  Відповідно до новоприйнятого законодавства, а саме: статті 31 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” (далі – Закон) та пункту 42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі – Порядок), для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що розташовані на території сільських, селищних, міських рад та які закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року, тобто на «приватні» будинки заявник має подати державному реєстратору речових прав на нерухоме майно:

документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку, на якій розташований об’єкт нерухомого майна, у тому числі рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність чи відомості про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність з по-господарської книги;

виписку з по-господарської книги, надану виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений, - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою.

   Водночас, на законодавчому рівні закріплено, що погосподарські книги не ведуться міськими радами, а ведуться тільки місцевими радами, на території яких розташовані сільські населені пункти.

 А тому, для проведення державної реєстрації права власності на приватні будинки, що розташовані на території міських рад та які закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року, за загальним правилом, подаються документи, як для державної реєстрації права власності на новозбудований об’єкт – завершений будівництвом об’єкт нерухомого майна, державна реєстрація права власності на який проводиться вперше. 

У такому випадку, державна реєстрація проводиться на підставі таких документів:

технічний паспорт на об’єкт нерухомого майна; 

документ, що підтверджує присвоєння об’єкту нерухомого майна адреси (крім випадків надання відомостей про кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташований індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинки);

письмова заява співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об’єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що перебуває у спільній частковій власності); 

договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).

   З питань реєстрації прав на об’єкти нерухомого майна громадяни наразі можуть звертатися до будь-якого нотаріуса, незалежно від місцезнаходження об’єкта нерухомості або до будь-якого державного реєстратора прав при райдержадміністрації чи при місцеві раді, а також до акредитованих суб’єктів, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухомість за місцем розташування такого об’єкта в межах області.

Якщо у Вас виникли проблеми із державною реєстрацією житлового будинку звертайтеся до Єланецького бюро правової допомоги.

 

 

Пам’ятка
щодо процедури отримання свідоцтва про народження дитини,
яка народилася на тимчасово окупованій території України (ТОТ)

Для отримання свідоцтва про народження дитини, яка народилася на ТОТ (АР Крим, м. Севастополь та окремі райони Луганської та Донецької областей), батькам, родичам, їхнім представникам або іншим законним представникам дитини*
НЕОБХІДНО:
1. Подати до будь-якого суду за межами ТОТ незалежно від свого місця проживання:
• заяву про встановлення факту народження особи (зразок додається);
• належні докази*;
• квитанцію про сплату судового збору: 320 грн. - з 01.01-30.04.2017 року;
336,80 грн. – з 01.05-30.11.2017 року;
352,40 грн. – з 01.12.-31.12.2017 року.
2.Така справа розглядається судом невідкладно з моменту надходження заяви.
3.У разі задоволення заяви, суд невідкладно видає копію рішення заявнику, в якому зазначає дані про дату і місце народження дитини, її стать, відомості про батьків, або надсилає копію рішення до відділу рацс для державної реєстрації (у разі відсутності заявника під час проголошенні рішення).

Суд повертає заяву – у разі неналежної форми заяви або відсутності вказаних у заяві документів.


Суд відмовляє у задоволенні заяви - у разі недостатності доказів.
4.Для отримання свідоцтва про народження заявник подає до будь-якого відділу державної реєстрації актів цивільного стану копію рішення суду про встановлення відповідного факту та свій паспорт громадянина України.
Важливо!
* Родичами є: чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі. Законними представниками є батьки (усиновлювачі), опікуни.
* У разі посилання на свідчення свідків заявник повинен переконатись, що вони зможуть з’явитися до суду у день подання заяви про встановлення факту.
* Доказами у справі можуть бути письмові докази: оригінали чи копії медичних документів, пояснення заінтересованих осіб, їхніх представників, свідчення свідків, речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи, висновки експертів. Документи, видані органами та установами (в т.ч., лікарняними закладами), що знаходяться на ТОТ, теж можуть братися до уваги судом.

Пам’ятка
щодо процедури отримання свідоцтва про смерть,
коли особа померла на тимчасово окупованій території України (ТОТ)

Для отримання свідоцтва про смерть особи, яка померла на ТОТ (АР Крим, м.Севастополь та окремі райони Луганської та Донецької областей), родичам померлого або їх представникам*

НЕОБХІДНО:
1. Подати до суду за місцем проживання чи перебування заявника за межами ТОТ:
• заяву про встановлення факту смерті (зразок додається);
• належні докази*;
• квитанцію про сплату судового збору*: 320 грн. - з 01.01-30.04.2017 року;
336,80 грн. – з 01.05-30.11.2017 року;
352,40 грн. – з 01.12.-31.12.2017 року.

2. Така справа розглядається судом невідкладно з моменту надходження заяви.

3. У разі задоволення заяви про встановлення факту смерті особи, суд невідкладно видає копію рішення заявнику або надсилає її до відділу рацс для державної реєстрації смерті (у разі відсутності заявника під час проголошення рішення).

Суд повертає заяву – у разі неналежної форми заяви або відсутності вказаних у заяві документів.

Суд відмовляє у задоволенні заяви - у разі недостатності доказів.

4. Для отримання свідоцтва про смерть особа подає до найближчого відділу державної реєстрації актів цивільного стану копію рішення суду про встановлення відповідного факту та свій паспорт громадянина України.

Важливо!
* Родичами є: чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

* Доказами у справі можуть бути пояснення заявників, свідків, письмові докази (в т.ч., свідоцтва про поховання), речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи, висновки експертів. Документи, видані органами та установами (в т.ч., лікарняними закладами), що знаходяться на ТОТ, теж можуть братися до уваги судом.

* У разі посилання на свідчення свідків заявник повинен переконатись, що вони зможуть з’явитися до суду у день подання заяви про встановлення факту.

* Судовий збір не справляється за подання Заяви щодо особи, яка загинула або пропала безвісті в районах проведення воєнних дій або антитерористичних операцій.

Використання страхових сертифікатів міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена картка»
Зміст
1. Загальна інформація про страховий сертифікат «Зелена картка».
2. Як придбати страховий сертифікат «Зелена картка»?
3.Використання страхових сертифікатів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка".
НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА
1. Закон України «Про обов´язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (ст.1) від 01.07. 2004 р. N 1961-ІV

2. Офіційний сайт МТСБУ http://www.mtsbu.ua/ua/green_card/80365/


1. Загальна інформація про страховий сертифікат «Зелена картка»
У разі виїзду транспортного засобу, зареєстрованого в Україні, до країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена карта» » (далі-Система «Зелена картка») власник такого транспортного засобу зобов´язаний мати чинний договір міжнародного страхування, посвідчений відповідним уніфікованим страховим сертифікатом «Зелена картка».
Страхова компанія забезпечує відшкодування шкоди, заподіяної потерпілим — третім особам внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася під час дії цього полісу і винуватцем якої був водій транспортного засобу, зазначеного цьому полісі. Виплата страхового відшкодування здійснюється на умовах, визначених законодавством про обов´язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів країни відвідання, де стався страховий випадок.
Міжнародна система автомобільного страхування «Зелена картка» заснована у травні 1949 року відповідно до положень Женевської рекомендації № 35, прийнятої Підкомітетом по дорожньому транспорту Економічної комісії Організації Об’єднаних Націй для Європи. Основними завданнями системи було створення механізму захисту інтересів власників транзитних автомобілів та потерпілих від цих автомобілів у країні відвідування. Таким чином було знайдено та імплементовано ефективне вирішення проблеми гарантій відшкодування шкоди, спричиненої транспортними засобами, зареєстрованими за кордоном через створення Системи «Зелена картка», яка почала діяти з січня 1953 року. Система репрезентує собою партнерство національних ринків автострахування та урядів відповідних країн. Фактичними суб’єктами Системи виступають Бюро країн та страхові компанії - їх члени, уповноважені здійснювати обов’язкове страхування цивільної відповідальності.
Значним кроком у розвиток міжнародної системи автострахування «Зелена картка» стало прийняття 94 сесією Європейської економічної комісії ООН у листопаді 2000 року нової Зведеної резолюції щодо покращення автодорожнього руху. Зазначена Резолюція була схвалена усіма країнами, що входять до цього міжнародного органу, в тому числі і Україною. Зокрема, йдеться про умови функціонування та вимоги до національних бюро тих країн, які входять у Систему «Зелена картка».
2. Як придбати страховий сертифікат «Зелена картка»?
Для укладання договору міжнародного обов´язкового страхування цивільно-правової відповідальності необхідно звернутися до страховика, що має право на здійснення цього виду страхування або до офіційного представника такого страховика.
Надавати послуги з міжнародного обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності мають право страхові компанії, які мають статус повного члена Моторного (транспортного) страхового бюро України.
Міжнародний договір «Зелена картка» може укладатися на строк 15 днів, 1 місяць, 2 місяці, 3 місяці, 4 місяці, 5 місяців, 6 місяців, 7 місяців, 8 місяців, 9 місяців, 10 місяців, 11 місяців або один рік.
Починаючи з 01.03.2014 розпочато укладання договорів міжнародного страхування «Зелена картка» із одночасним внесенням інформації про укладений договір страхування в єдину централізовану базу даних (ЦБД) МТСБУ за допомогою підсистеми «Green Card online». Ознакою укладення договору через підсистему «Green Card online» є контрольний код, згенерований ЦБД МТСБУ та нанесений у нижньому правому куті бланку сертифіката «Зелена картка».
Оформлення договорів міжнародного страхування із застосуванням підсистеми «Green Card online» здійснюється в офісах страхових компаній та страховими агентами, що мають доступ до Інтернету. Страхові агенти мають також можливість оформити договір страхування та отримати контрольний код за допомогою інструменту SMS запитів до ЦБД.
Така технологія унеможливлює виготовлення фальшивого страхового документа, дозволяє забезпечити перевірку дійсності договору при перетині кордону та дозволяє страхувальнику, одразу після оформлення договору страхування, перевірити його статус, звернувшись до ЦБД МТСБУ .
3. Використання страхових сертифікатів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка"
У разі виїзду транспортного засобу, зареєстрованого в Україні, до країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка" власник такого транспортного засобу зобов´язаний мати чинний договір міжнародного страхування, посвідчений відповідним уніфікованим страховим сертифікатом "Зелена картка".
Виїзд з України до країн - членів міжнародної системи автострахування "Зелена картка" транспортного засобу, зареєстрованого в Україні, у разі відсутності договору міжнародного страхування, укладеного зі страховиком - повним членом МТСБУ і посвідченого відповідним уніфікованим страховим сертифікатом "Зелена картка", забороняється.